Начальнику Іри так віддалена робота сподобалася, що він залишив співробітників по домівках сидіти і в мирний час. А чого в офісі всім кагалом штовхатися, електрику і канцелярію витрачати?
І всіх по домівках розігнав.
Іра Мельник, звичайно, такому повороту спочатку дуже зраділа. І раділа йому цілий місяць.
А що? Сидить собі вдома, з комфортом працює на сімейний бюджет. У домашній теплій атмосфері. Хоч в піжамі і лежачи працюй – ніхто слова не скаже. О дев’ятій ранку начальник невелику перекличку проведе, протягом дня трохи мозок поклює і все – сидиш сама собі господиня.
Два рази на тиждень в офіс прискакала – відзвітувала про зроблене, отримала незначних наганяй. І додому потім бадьоро біжиш. І на телефон стрибаєш: Маріє Петрівно, прийшла пора продовжити страховочку на вашу іпотечну квартиру!
Це ж не умови роботи, а суцільне щастя.
Часу на дорогу не витрачати, макіяжу не малювати, спідниць не прасувати. Трохи вмився – і на телефон чірікати, заливатися про страховочку.
В законну обідню перерву вечерю зготувати швиденько, білизну в машинку покидаєш, з псом вибіжиш на вулицю скоренько. По магазинах прошвирнешься, продуктів набереш два-три пакета. Можна навіть трохи білизни праснути, підлогу подекуди підтерти і пилюку змахнути з обстановки.
Раз, раз – і чистота в квартирі сяюча.
І ти в цій чистоті сидиш і працюєш – цвірінькаєш дзвінкоголосою пташкою на телефоні.
Чоловік Коля з роботи ввечері прийде, а стіл вже накритий – смачним, улюбленим.
І сама Іра – відтепер спокійна жінка, що знайшла баланс роботи та сім’ї. А не засмикана і загнана коняка.
І донька Марічка посміхається задоволеною дитиною – її з дитсадка вчасно мама забрала.
Раніше ж, з роботами, дорогами і пробками, не встигала Іра в дитсадок вчасно. Доводилося і чоловікові Колі за дитям кинутися іноді. А йому, Колі, це зовсім незручно – такий гак робити. Нерви суцільні вдома і невдоволення панувало.
Марійка їх бідолашна останньою дошкільний заклад покидала. Все з сумним личком біля виходу з дитсадка тинятися. Як сирітка забута. А вихователька Марійчина, вже повністю одягнена, нетерпляче ніжкою притупувала: скажи мені, Мельник, куди батьки твої безтолкові знову зникли? Порозводять дітей собі і не забирають з садка! Хоч в опіку сигнал подавай…
А тепер, з віддаленою роботою, все налагодилося. Стало на правильні рейки.
Але чомусь щастя в житті не може бути безмежним. Завжди набігають на нього раптові хмари.
Ось і на Іру хмара набігла.
Родичі чоловіка Колі раптом хором завили: а чого це Іра твоя вдома все треться? Сидить сиднем на квартирі. Здорова жінка, а сидить. Пригрілася вдома, телефоном чірікає, а доньку Марусю в садок тягне. Ніби заважає їй ця дитина вдома справами особистими захоплюватися. Любляча матір такого б не допустила. Коли не працюєш, то і дитину при собі тримай, а не в садок її пхай.
І почала свекруха Ольга Іванівна мало не щодня телефонувати Ірі і, як би мимохідь, голосити – у нормальної матері, що вдома байдикує, дитинка поряд приголубленою сидить, а не по чужих руках знемагає. А у Маші вашої, он, недавно сопелька пробігла – а ви її в садок волоком тягнете. Волочете дитя, квапитесь – сплавити з очей скоріше. Ні б поберегти здоров’я малечі в небезпечний весняний сезон. Ні, не до вподоби попереду себе. І як молодята потім сидите день, в телефонах розважаєтесь, відпочиваєте.
Ех, розбалували вас, зітхала свекруха. Розпустили. Ми ж ось по диванах залів НЕ від’їдався, кнопочки на телефонах не шльопали, як ненормальні. Ми на заводах від дзвінка і до дзвінка на ногах билися в дві зміни. І дітей від себе не проганяли.
Іра обманює, звичайно. Я, каже, вдома працюю – дим у мене з ранку і до вечора буквально коромислом. Як Марічку відведу в садок, так і працюю, цвірінькаю, вношу свою лепту в сімейний бюджет.
Тю, каже свекруха. Вносить вона. І губи підтискає.
Потім і зовиця Віра, звичайно, голосити взялася. У мене, каже зовиця, синочок Андрюша – дитина абсолютно не для садка. Ходить Андрюша в дитсадок рідко і з великими ускладненнями. День сходить – потім місяць вдома сидимо, лікуємось. І незатишно йому в тому садку. Капризів багато. Вже сьомий рік пішов синові, а він все місця собі не знаходить там. За матір, за мене тобто, рученятами чіпляється, заходиться. Вихователі до Андрюші підходу, звичайно, ніякого не шукають – заходиться дитина сльозами і грець з ним! А у мене, Іро, начальник – сущий звір. Безжальний чоловік, а не начальник. Ще раз, каже, на лікарняний підете по оплачуваному лікарняному листку – так і з кар’єрою розпрощаєтеся. Звільню і справі кінець. Замість серця у нього валун.
І Віра слізно благала Іру Андрійка свого пригріти на один єдиний день.
Їсть дитина без апетиту, мабуть, знову щось негаразд. Поберегти б. Все одно Іра вдома сидить, в телефон тріщить.
Ти, Іро, розмовляй собі скільки треба в телефони свої, а дитя тихенько в дальньому кутку посидить.
Оговтається, так би мовити, від обстановки дитячого закладу, прийде в себе в оточенні близьких людей, апетит виправить.
Іра була незгодна на Андрійка, звичайно.
Клієнтів за страховками, каже Іра, шукати належить нам в найсуворішій тиші і діловій атмосфері. У мене, каже, начальник – теж звір з валунами. За фонове скиглення малолітніх дітей, нявкання домашніх вихованців та інші побутові звуки дадуть прочухана солідного – з найманою робсилою ніде нині не панькаються.
Але тут свекруха Ольга Іванівна підключилася.
Ану беріть, каже, Андрійка нашого до себе. Хоч на один день. Увійдіть, так би мовити, в положення. Дитина апетит втратила геть – нехай в домашньому затишку посидить, відійде, так би мовити, трохи. Що ж за бездушні ви люди такі – дитя слабке в колектив гнати? Ми вам, Іро, теж допомагаємо посильно – овочі он з дачі нашої прете повними мішками. У рідні так і прийнято – допомагати і рятувати взаємно. Головне слово тут – взаємно. Ми вам моркви відвалили – ви нам з Андрійком посиділи. Я б, каже свекруха, і сама посиділа з малим, але у мене криз на підході. Дачею і морквою вашою здоров’я моє загублено геть.
Іра засоромилася, звичайно, і на Андрійка дала згоду. Марічку в сад відведе, Андрійка зустріне. І на телефон працювати.
Андрюша першу годину в тиші провів – в кутку мозаїкою пошарудів. Потім скривив личко. Чаю захотів, з собакою грати захотів, мультик йому дозвольте, не цей мультик, а інший знайдіть. Вдома мультики кращі, а у вас нудні. Печива потім захотів. Чи хоча б пластівці. Собака боляче вкусила. Співати хочеться і по ліжку скакати. Живіт сильно скрутило. Вже перестав живіт сильно боліти, але п’ята свербить. Вже нудно і плакати хочеться, дайте планшет. Вже набридло, хочеться додому чи гуляти. Обридло гуляння, ходімо додому собаку вашу напихати. Колготи одягти мені знову забули – замерз я і бабуся вас насварить. І мама насварить – застудили їм дитину. Відпоювали чаєм, мультик подайте. Знову живіт турбує і нудно.
І так з ранку і до вечора.
Іра працювати не може, звичайно. Сердиться. Андрюша в веселий хаос грає – на ліжку сальто-мортале репетирує. З собакою.
Чоловік Коля прийшов – а вдома вечері немає, Іра не посміхається, сердито макарони пісні варить.
Начальник крізь сальто-мортале про наганяй розповідає.
Доньку Марічку в саду і зовсім забули.
…Вранці Ольга Іванівна знову дзвонить – поїв Андрюша у вас чогось несвіжого. Нагодували нам дитину, дякуємо. Млявість тепер у нього і недобре йому. Посидьте з дитям, виконаєте родинний борг, не в садок же його такого тягти.
Іра тільки-тільки рот відкрила – про наганяй розповісти. А їй раз – і про морквину. Сумки з дачі перли? Перли. Тримайте блідого Андрійка.
Все одно вдома сидиш, кажуть, нічого не робиш – хоч з дитиною поваландайся, поки інші люди працюють.
І пішло-поїхало.
Всі доручення сімейні тепер Ірі адресуються. У хімчистку зганяти, грядки скопати, в поліклініці чи в черзі поштовхатися – все відтепер на ній. І Андрюша, звичайно, при ній цілодобово треться, личко скривлене.
Іра більше не посміхається. І сперечатися подружжя почало міцно. Претензії обопільні полізли, як поганки після дощу.
Ольга Іванівна і Віра з лицями напруженими ходять – завдання вигадують і Андрійка то в двері, то в вікно закидають.
Донька Марічка сльози ллє цілодобово – вона теж вдома при матері сальто крутити бажає, а не по дитсадкам дитинство своє єдине просиджувати.
Чоловік Коля дратується, що в садок йому бігти довго і незручно, а дружина вдома сиднем сидить і їсти вічно нічого. І Андрюша тут з сальто-мортале. І рідню його дружина Іра не поважає зовсім – он як обличчя кривить. Питається, навіщо одружився, навіщо ярмо шлюбу одягнув?
Іра теж комизитися. Вона в няньки безкоштовні не наймалася. У неї начальник з валунами і наганяями. Ще один побутовий шум – і поповнить ряди безробітних громадян.
Віддалена робота жінці тепер ця поперек горла стоїть – навидумують цяцьок, а жінкам вужами викручуватися, баланс шукай.
Автор: Rаналья.
Фото ілюстративне.
