fbpx

Родина чоловіка мене не приймала хоч що би я не робила. Я не розуміла, чому так, адже мої батьки були робітничої професії, як і батьки Романа. Те, що я не відзначалася якоюсь красою, то ще нічого не означало, бо красу в важку хвилину не покличеш на допомогу

Але вже як Романова сестра Ліда губи копилила, коли приходила в гості до нас, як вже вона в очі мені казала, що міг її брат і кращу мати, бо ж скільки за ним дівчат бігають.

– Він думає, що ти тихоня, але я точно знаю, що водиться в тихому болоті. Ще мій брат лікті кусатиме, але я йому нагадаю, хто з самого початку казав правду.

Я не розуміла, чому вона так до мене причепилася, бо сама на той момент вже була кілька років одружена і її чоловік просто пилинки з неї здував, бо вона була й гарна і на язик гостра, таких люблять, дівчат з перчинкою.

А я що? На людях гарно говорити не вмію та й зайва увага мені не подобається, я тоді взагалі гублюся і затинаюся.

З Романом ми жили в моїх батьків, бо я одиначка і так поступово й ремонт сучасний зробили і мріяли про дитину.

У нас довго не було дітей, років п’ять точно і з цього приводу у Ліди була теорія:

– Бо гуляла твоя тихоня, от тепер і дітей не має, бо ж робила справи. А ти її взяв та тішишся!

Коли ж у нас з’явився довгожданий син Богданчик, то вона сказала, що це не дитина Романа:

– Дитина взагалі на нашу родину не схожа, – каже вона на хрестинах, – Але чий би бичок не скакав, а телятко наше.

Роман весь почервонів і запала така тиша, що вже моя свекруха не витримала і вивела її з-за столу.

– Ти чого вчепилася до неї, – чули всі, як вони в коридорі розмовляють, – В них такий радісний день, а тут ти зі своїми словами!

– А я правду кажу! Не було дітей стільки років, а тут як на заказ і ще й на нас не схожий і очі у нього сині, а у Романа карі!

Звичайно, що після такого я її в себе бачити не хотіла і сама так само не хотіла їздити до свекрухи в гості, щоб випадково не побачити там Ліди.

У Ліди зі Степаном був тільки один син Василько, йому було дев’ятнадцять вже років, коли сталася та подія.

Справа в тому, що Ліда і мені в очі, і Роману, і всім, хто хотів слухати, казала, що треба зробити тест чи то дійсно Богданчик з їхнього коліна.

– А що? Все життя чужу дитину годувати? Знаємо ми таких хитрих, які прикриваються тим, що вони святі та божі, а самі ще ті!

І ось одного дня приходить до мене Роман і каже:

– Степан Ліду вигнав з дому.

– Як?, – я вухам своїм не вірила, бо Степан душі в Ліді не чув.

– Та тест зробив. Виявляється, Василько не його син.

Я сплеснула руками! От в чому справа! От вам і приказка, що в кого на умі, то й на язиці!

А скільки та Ліда мені з’їла нервів, коли вказувала на свою ж помилку! Звичайно, що я спочатку зраділа, що таки Степан правильно вчинив, але з іншого боку – він ростив Василя як свого і чим дитина винна, що мати його привела від іншого чоловіка?

Тепер живе Ліда в матері, а моя свекруха вже слів до неї не добирає та про мене згадує, то я точно знаю, бо вона сама приходила до нас перепрошувати.

– Дитино моя люба, що ти пережила від Ліди, а життя он як повернулося. Добре, що Роман тебе зустрів, бо мати вірну жінку, то набагато краще, ніж мати гарну. Добре, що Бог дав моєму синові таке розуміння.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

Дорогі читачі, підписуйтеся на наш youtube канал. Там ви зможете почути ще більше цікавих, життєвих історій, зокрема, “Підслухала розмову сина і переписала свою хату на сусідку”.

Коротенька цитата: “Син тим часом почав мене сваpити, чому я сама пішла на город, і не дочекалася його. Пояснив, що був дуже зайнятий на роботі, тому ніяк приїхати не міг.

Через якийсь час Ярослав вийшов на вулицю, я виглянула в вікно, і зовсім випадково підслухала їхню розмову з Ганною.

– Ти чого крутишся біля моєї матері? Хочеш, щоб вона хату на тебе і твою дочку переписала?”

Будемо вдячні за ваші відгуки та коментарі.

You cannot copy content of this page