fbpx
Історії з життя
Років 25 тому, коли ми ще жили в сільському будинку влітку, ми зробили ремонт в передпокої, поклали плитку. Запросили друзів на новосілля. Приїхали. Одна з моїх подруг приїхала зі своїм кавалером. І ось він стоїть на моїй новенької плитці, яка мені особисто дуже подобається і здається ідеальною, і питає: «Який телепень вам плитку клав?» А плитку клав мій чоловік

Дивилася на YouTube ролик, як в’язати подвійну резинку спицями. Мила жінка у в’язаній кофті, красиві шпалери в англійському стилі, зелені оксамитові штори, фотографії в рамках, квітка в керамічному горщику, приємний голос, лицьова петля, виворітна, стукіт спиць…

Здавалося б, більш невинну і приємну картину… придумати складно. Але… навіть у цієї жінки… є критики … Спиці тримає не так, квітка стоїть не там, кофта старомодна, шпалери недоладні…

Мене завжди вражає питання: «Ви гарне можете писати?». Часто хочу відповісти просто таким триповерховим… але… згадую, що я дівчинка в сьомому коліні, обіцяла рідним педагогам не виражатися ніколи, навіть якщо молотком по пальцю, тому стримуюся. Але… дуже хочеться відповісти: «так, саме так, написала, мені писати можна те, що я вважала за потрібне! АЛЕ… я пишу, на відміну від вас – тільки хо-ро-шеее… Тому що ви не мій лікар, який мені зобов’язаний сказати, що зі мною щось не так, не мій чоловік, не мої батьки, не мій психотерапевт, не мій редактор і не мій учитель мови, а ще тому, що я вас не питала й питати не буду!».

Років 25 тому, коли ми ще жили в сільському будинку влітку, ми зробили ремонт в передпокої, поклали плитку. Запросили друзів на новосілля. Приїхали. Одна з моїх подруг приїхала зі своїм кавалером. І ось він стоїть на моїй новенької плитці, яка мені особисто дуже подобається і здається ідеальною, і питає: «Який телепень вам плитку клав?» А плитку клав мій чоловік. Характер його я знаю він не я, так віддухопелить словами, мало не здасться. Я завжди наспівувала пісеньку і відходила в бік, аж надто не виховано він викладав свою промову і дієслова неправильно ставив, так мої рідні говорили… Але, я ж вихована дівчина, ще намагаюся все врятувати і бути ввічливою, кажу: «Роздягайтесь, проходьте, сідайте». Але у людини, видно, свербить в одному місці: «Ні, – каже він, – невже ви не бачите: плитка безглузда, криво покладена».

Я все ще намагаюся бути милою: «Ніжки індички є в медово-гірчичному соусі, пиріг з капустою, проходьте в вітальню». Але ні, не допомагає, людині дуже важливо показати, що вона має рацію: «Подайте мені рівень, я вам доведу». Я взагалі дуже терпляча, з дітками особливими працювала, я багато разів можу повторювати одне і те ж, знаю ж, що дитина на світ з’явилася такою, але вона дитина! Але тут не витримала: «Так, – кажу, – та пішов ти три дні лісом, два дні полем». Тут і чоловік підоспів, поправив моє волосся, чмокнув мене, сказав: “О, любас новий твоєї подруги? Так ви і чаю НЕ поп’єте?”.

Подруга шкільна моя образилася дуже, не розмовляла зі мною кілька років і навіть вийшла за цього кавалера заміж. Але… потім, вже після розлучення, написала мені, мовляв, чому тоді ще, в нашому передпокої, не зрозуміла, що від цієї людини треба триматися подалі…

Мене не цікавлять причини, через які людина вважає дуже важливим розповісти мені про мої помилки. Причому є помилки об’єктивні, і якщо мені на них вказують, я до цього ставлюся з великою вдячністю! Я реально роблю помилки, погано знаю пунктуацію, не сильна в точних науках…

А є моя суб’єктивна позиція. Я можу бути правою, неправою, правою частково, я можу вірити в фей, домовиків, в те, що НЕ всі проблеми з дитинства (сучасна психотерапія зі мною згодна), і в те, що мені личить зелений колір. Я можу любити, можу не любити, щось може викликати у мене погані асоціації, але я вважаю будь-яку суб’єктивну думку рівноцінну моїй. Будь-яку, яка завдає шкоди життю і здоров’ю, в тому числі і психічному, інших людей.

Є прекрасний вираз, який я дуже люблю:

«Синку, соли свою кашу по-своєму, а я свою буду солити по-своєму».

Свою кашу ви можете варити за будь-яким рецептом.

Я, наприклад, останнім часом полюбила рисову з гарбузом, курагою, цедрою апельсина, можна кокосовою стружкою – просто язик проковтнеш. Але якщо вам несмачно, це не означає, що моя каша погана, це означає, що ви маєте повне право її не їсти. Мене це не зачепить, не скривдить, НІ, і навіть не дуже засмутить.

Я рада всім тим, кому подобається моя їжа, я взагалі люблю годувати людей. Я спокійно ставлюся до будь-яких дискусій і до будь-якої думки, навіть вкрай протилежної, але свою кашу буду солити по-своєму… Я вже спалила, пересолила, переварила, недоварила стільки каш, що маю право на свій власний рецепт, ясно? І це стосується не тільки їжі.

Автор: Олена Пaстернак.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page
facebook