fbpx
Історії з життя
Рома, повернувшись з роботи, понишпорив по порожніх каструлях і роздратовано запитав: «А поїсти немає?» Я заперечливо похитала головою і в своє виправдання розповіла, що синочок сьогодні вимагав моєї уваги, вередував, відійти від себе не дозволяв. Але Рома, вислухавши мою сумну історію, байдуже відповів: «А моя мама все завжди встигала»

Коли ми з Ромою почали зустрічатися, він здавався скромним і навіть сором’язливим. Як потім стало ясно, дівчат у хлопця можна було порахувати на пальцях. А все тому, що Рома був однолюбом.

Ми вирішили жити разом в квартирі, що залишилася від бабусі Романа. Він зробив там хороший ремонт і купив меблі. Спочатку все було непогано. Після роботи ми разом ставали біля плити. Рома брався за м’ясо, а я займалася гарніром.

Через кілька років ми одружилися, і у нас з’явився чудовий малюк. Я пішла я залишилася вдома доглядати малечу. Якраз з цього моменту все кардинально змінилося: мій спосіб життя, наші стосунки з Ромою.

Чоловік вважав, що догляд за дитятком – це відпочинок: ти сидиш вдома, лежиш на дивані горілиць і тільки  краєм ока наглядаєш за малюком. Разом з цим тепер, бо ж справ у мене зовсім не було, я повинна сама готувати вечерю. Саме повинна.

Якось я так закрутилася, що абсолютно не встигла нічого приготувати. Рома, повернувшись з роботи, понишпорив по порожніх каструлях і роздратовано запитав: «А поїсти немає?» Я заперечливо похитала головою і в своє виправдання розповіла, що синочок сьогодні вимагав моєї уваги, вередував, відійти від себе не дозволяв. Але Рома, вислухавши мою сумну історію, байдуже відповів: «А моя мама все завжди встигала». Ця фразочка поставила мене в глухий кут, я не знайшла слів.

Моя свекруха все життя прожила зі своєю мамою, порівнювати її зі мною недоцільно. Тим більше Олена Володимирівна працювала на півставки, особливо не перепрацьовувала. Уже в два роки вона віддала Рому на п’ятиденку. Я ж займалася дитиною одна, моя мама жила дуже далеко від нас.

Але чоловік цей факт не брав до уваги. Він ще не один раз ставив свою матусю в приклад, хвалив і говорив, що у неї «колосальний досвід» виховання дітей. Я злилася. Але чомусь мовчала. Хоча теж могла б вцілити Роману в слабинку: він нічого не вмів робити по дому. Кожен раз, як щось ламалося, мій благовірний викликав майстрів. Зібрати меблі, повісити жалюзі, полагодити машину – це не про Рому. Я цілком могла уїдливим тоном вставляти щось на кшталт: «А ось мій тато сам завжди все в квартирі ремонтував». Але не робила цього.

Сидіти і гуляти у вільний час з сином Рома теж не горів бажанням. Після роботи і у вихідні дні чоловік сидів у ноутбуці, вважаючи, що має право відпочити наодинці, адже він є єдиним, хто заробляє гроші в нашій сім’ї, і будинок тримається тільки на ньому.

А я так вимотувалася за цілий день, що до вечора ставала схожа на сонну муху. Не відчувала ні допомоги, ні підтримки від чоловіка, і це мене діймало. Якось захотілося, щоб він на своїй шкурі відчув як це – стежити за маленьким синочком. Я вирішила залишити його на день з малим. Сама ж задумала поїхати в магазин, заодно і відволіктися від материнських турбот.

Надовго мене, правда, не вистачило, через чотири години повернулася додому, вже дуже переживала як там мій синочок. Але Ромі і цього часу було достатньо, щоб зрозуміти, що з дітьми не так легко як здається.

Вдома розгардіяш, все розкидано. Спітнілий Рома зустрів мене в передпокої і видихнув: «Як добре, що ти повернулася! Він так вередував! Я не знав що робити!»

Сподіваюся, що чоловік зробив для себе певні висновки. А я однозначно зробила: тепер буду частіше залишати його з нашим чадом. А що?! Це ж відпочинок!

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook