Мені 27 років, ми з чоловіком працюємо, п’ятирічний син ходить в садок – все як у всіх. Живемо в обласному місті, батьки чоловіка і моя мама живуть в районних центрах. Найчастіше їздимо до свекрухи, приватний будинок вимагає більшої уваги і праці. Моя мама молодше, сама відмінно справляється. Але обов’язково до неї їздимо влітку, зазвичай повертаючись з півдня, це по дорозі.
Цього року наші відпустки з чоловіком не співпали, я вийшла на тиждень раніше. Щоб не сидіти з дитиною в місті, я вирішила з’їздити до мами раніше. А потім чоловік забере нас на машині, поїдемо відпочивати до моря.
Бабуся з онуком цілими днями пропадали на річці, а я скучила і вирішила розібрати старі речі. Знайшла коробку зі старими паперами. Стало цікаво, сіла розбирати.
Треба сказати, що батька свого я пам’ятаю не надто, він був добрий і дуже любив мене. Я не вчилася ще в школі, коли він його не стало. Він водієм був і урятував пасажирку ціною свого життя. Завжди пишалася ним. Незабаром ми переїхали в інше селище, де зараз і жила мама.
Розбираючи документи, знайшла стопку листів, адресованих мамі від тата. Читати було цікаво, писав з ніжністю, весь час просив вибачення, питав про мене. В одному листі згадав подарунок – великого ведмедя. Іграшку мені подарували на день народження в 3 класі. Як так? Я знайшла дату, все правильно. Але батька на той час не було вже три роки! Не розуміючи нічого, я переглянула ще раз конверти і зрозуміла що листи надсилались з-за колючого дроту!
Тремтячими руками я тримала їх і все ніяк не могла зрозуміти – тато був живий ?? Увечері відбулася не проста розмова з мамою, її пояснень, що так було потрібно, я не розуміла. Тато, виявляється порушив правила. Він врятував одну пасажирку, але кілька не зміг.
Я не пам’ятаю тієї відпустки, ми не заїхали до мами, я не захотіла її бачити. Минуло дев’ять місяців, я не відповідаю на мамині дзвінки, не можу її пробачити. Вона забрала в мене батька, вирішила все за мене. Але сил шукати його теж немає. Ми чужі. і якось не по собі, що матиму родинні звязки з людиною, яка більшу частину свого життя розплачувалась за свій вчинок. Все ж у мене сім’я дитина…
Орлова М, О.
Головна картинка – pexels.
