fbpx
Історії з життя
Розбираючи квартиру, ми знайшли папку з документами. Виявилося, ще давно бабуся заповіла квартиру мені і мамі. Чи то передчувала свою долю, чи то пам’ятала, хто їй допомагав і після переїзду, і коли вона ще жила в селі. Тепер нам дорікають у відсутності совісті і вимагають поділити квартиру бабусі, хоч вона і залишила на нас заповіт

У моєї мами є дві сестри. Всі виросли в селі і переїхали в місто, а бабуся по маминій лінії залишилася в селі після того, як не стало її чоловіка. Їй, звісно, було б непросто адаптуватися до міських умов. Щоліта я їздила до бабусі, допомагала, чим могла, просто відпочивала. Стосунки у нас з нею були прекрасні.

Коли бабусі виповнилося 75 років, їй стало важко господарювати. Мама вмовила її продати будинок в селі і купити однокімнатну квартиру. Всіляке може статися, а так ми завжди поруч.

У своїй квартирі бабуся жила два роки. А потім серйозно занедужала. Я просто вранці не змогла їй додзвонитися, відпросилася у начальства і поїхала подивитися, що трапилося. І знайшла її на підлозі біля ліжка. Швидка приїхала без запізнень, але виявилося, що все стався вночі, а допомогу треба надавати в першу годину. І бабуся перетворилася в лежачу жінку.

Ми зібрали сімейну нараду. Мамині сестри запропонували доглядати за бабусею по черзі. Місяць вона живе у нас, потім два місяці – у них, по черзі. Такий варіант всіх влаштував. Перший місяць бабуся повинна була провести у нас.

Я навіть не уявляла, що буде так важко… Хто мав справу з подібними випадками, зрозуміє, про що я. Бабуся не розмовляла, не вставала, при цьому не розуміла, що щось не так і раз у раз намагалася встати. Словом, було важко.

Я домовилася з начальником, щоб три дні на тиждень працювати з дому (специфіка моєї роботи таке дозволяє). Мамі довелося перейти на половину ставки, через що наше фінансове становище відчутно похитнулося.

Плюс у бабусі змінився характер. Вона завжди була такою доброю, спокійною. А перетворилася в примхливу дитину, якій неможливо догодити. Спала вона найчастіше вдень. А вночі прокидалася і кожні п’ятнадцять хвилин вимагала то попити, то поїсти, то поправити подушки, то посадити її і включити телевізор.

Ми з мамою з нетерпінням чекали, коли моя тітка забере бабусю до себе. Але… Цього не сталося. Річ у тім, що їй терміново треба було зробити ремонт. Нібито підготувати квартиру до переїзду людини з такими потребами. Друга тітонька теж сказала, що поки ніяк не може взяти бабусю. У неї син одружився і тепер він разом з новою дружиною займає кімнату, де повинна була жити бабуся.

Тітоньки обіцяли, що нам треба потерпіти ще місяць. Ремонт закінчиться, молоді знайдуть житло. І ми відпочинемо. Але місяць минув. Потім ще один. Бабусю, звісно, ніхто не забирав. А нам було все важче. Все необхідне для догляду, а це, повірте, дуже не дешево, купували ми самі, у тіток були «фінансові проблеми». Ще ж ми витрачалися на доглядальницю. Довелося вдатися до її послуг, щоб так-сяк заробляти.

Мама іноді плакала після чергового бабусиного вередування. У мене почалася безсоння. Але ми продовжували чекати заслуженого відпочинку. Бабуся провела у нас півроку. Потім її не стало. Просто вночі.

Через тиждень ми пішли розбирати бабусину квартиру разом з мамою. Тітки знайшли причини, щоб не допомагати нам: як зазвичай, всі були зайняті.

Розбираючи квартиру, ми знайшли папку з документами. Виявилося, ще давно бабуся заповіла квартиру мені і мамі. Чи то передчувала свою долю, чи то пам’ятала, хто їй допомагав і після переїзду, і коли вона ще жила в селі. Тепер нам дорікають у відсутності совісті і вимагають поділити квартиру бабусі, хоч вона і залишила на нас заповіт.

Після того, як сім’я дізналася про спадщину, наше життя перетворилося на суцільне випробування. Вкотре…

Зараз тітоньки, їхні діти і чоловіки просто не дають нам спокою. Надзвонюють вдень і вночі. Кажуть, що у нас немає совісті і ми «обманули» (цікаво, яким чином) літню жінку. Змусили її написати заповіт на нас, коли вона вже нічого не розуміла. Дивна річ, як ми змогли це зробити, адже заповіт було написано до того, як їй знадобився догляд. Нам грозять судами, розбірками з якимись впливовими знайомими.

Запевняють, нібито ми повинні продати квартиру і поділити гроші порівну між трьома доньками бабусі. Так, заповіт є, і він складений грамотно з юридичної точки зору, але є ж ще «справедливість». Всі мають право на рівні частки. Цікаво, де були їхні думки про «справедливість», коли ми з мамою півроку витрачали сили і здоров’я для того, щоб забезпечити бабусі гідний догляд?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page