fbpx

Розговорилися з дівчиною в поїзді. Що я зробив не так?

Часто по роботі їжджу в Київ, сам живу у Львові. Квитки завжди беру на ранкові поїзди в сидячі вагони, а додому повертаюся нічними. Зазвичай на супутників не звертаю уваги, так як вивчаю документи перед зустріччю, але в той раз супутниця виявилася цікавішою від робочих питань.

Як тільки вона сіла на сусіднє місце, я відчув приємний запах солодких парфумів. Потім вона хвилин 5 самовіддано розплутувала навушники, а коли впоралася, виявилося, що у неї сів телефон. Якась мила безпосередність і сильна жіночність ховалися за кожним її рухом. У мене всередині раптом з’явилося відчуття комфорту, бажання нeзнaйомку обiйняти, але нахабніти я не став і просто запитав:

– Допомогти?

Вона так швидко відповіла, що я був не впевнений, чи зі мною вона взагалі говорить:

– Чим?

Дійсно, допомоги вона не потребувала. Сам не знаю, чому я себе уявив рятівником.

– Допоможи, – почув крізь власні думки її голос. Я розсміявся. Сам себе поставив в якесь безглузде становище, а дівчина виявилася весела. Всю дорогу до Києва ми базікали, ділилися враженнями про фільми і книги, обмінялися телефонами.

Робоча зустріч пройшла успішно, ввечері я вже дрімав по дорозі додому. Приємно було згадувати несподіване знaйoмствo в поїзді, тому я вирішив його продовжити. Продовжити я його вирішив, правда, ще під час розмови з дівчиною. На наступний день подзвонив і запросив її повечеряти. Вибрав не ресторан, але теж пристойний заклад. Вечеря пройшла на одному диханні, ми відмінно поспілкувалися і смачно поїли. Замовили по салату, гаряче і десерт.

Планували наступну зустріч, вона сама запропонувала сходити куди-небудь, наприклад, в кіно. Коли принесли рахунок, я вирішив розплатитися готівкою, щоб залишити чайові офіціантові. В цей час моя супутниця потягнулася до чеку, а потім запитала:

– Давай я заплачу половину?

– Ну давай, – я знизав плечима.

Вона поклала гроші в рахунок, і ми вийшли з кафе. Я був задоволений, вечір пройшов приємно, я вже чекав нашу наступну зустріч, проте моя супутниця трохи засмутилася. Я подумав, що вона втомилася після робочого дня і запропонував відвезти її додому. Всю дорогу додому базікав тільки я, вона не особливо підтримувала розмову, але мені з нею було так комфортно, що я і не думав, що їй могло щось не сподобатися.

На наступний день я їй знову подзвонив, але вона не відповіла і не передзвонила. Природно, другої зустрічі у нас не було, кілька моїх спроб зв’язатися з нею не були прийняті надто привітно.

Читайте також: У поїзді Люба помітила, що з її сумочки зник гаманець, а з потай­ної кишені плаття, про яку знав лише Олег, – золотий ланцюжок і перстень. Навіть французькі парфуми зникли

Цю ситуацію я потім розповів своїм колегам-дівчатам, які теж не внесли ясності в ситуацію. Одні сказали, що я iдiот, тому що чоловік завжди платить за дівчину, коли кудись запрошує, так, мовляв, заведено. Інші висловилися, що вона сама запропонувала розділити рахунок, не потрібно було цього робити, якщо не збиралася платити за себе. Були навіть думки, що я вчинив правильно, адже якби відповів негативно, то міг би образити її, так як жінки зараз заробляють стільки ж, скільки і чоловіки, тому в змозі оплатити свою вечерю. Сам не знаю, чому я їй тоді відповів згодою, не встиг навіть замислитися, був розслаблений і щасливий. У підсумку, якось нерозумно все вийшло … Не заплатив за дівчину на першому побаченні. Що я зробив не так?

За матеріалами.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page