Розкладачка на кухні. Ось на яке “царське” ложе я заробила у своєї доньки за двадцять років роботи в Італії.
Майже двадцять років я пропрацювала в Італії. Спочатку їхала аби донка моя вивчилась. Та роки йшли і потреби мов гриби після дощу росли.
Весілля не дешево нам обійшлось. Майже пів року гроші за то торжество виплачувала. Свати у мене люди заможні, для них кілька тисяч не гроші, а от я мусила підробіток брати, адже в сукні за десять тисяч моя доня під вінець піти не могла, купуй мама таку, щоб усі гості ахнули. І так у всьому.
На квартиру молодятам теж зі сватами скинулись. Брали двокімнатну у хорошому районі, новобудова. А там ремонт і техніка. Потім, діти пішли.
Звісно, я дитині своїй допомагала, адже у них із чоловіком відносини не дуже складались. зять у мене трішки економний. Вірніше, дуже. За кожні копійку від дружини звіту просив. А вона ж в декреті, їй теж хочеться і в магазин сходити і виглядати гарно. ну як я не допоможу.
Та й садок вона не дешевий знайшла. Вони ж у вищих колах обертались, а ять не дуже хотів великі гроші на таке витрачати. То я мусила за все платити. Ну а потім школа у дітей. тут теж донці допомога треба.
Я завжди до себе в село їхала у відпустку, а це у старшого онука випускний, то я приїхала на місяць і вирішила якраз трішки здоров’я своє підтягнути. Ну а де, в селі огляд пройти? Поїхала до доньки.
Треба було ще з порогу розвернутись. прийом був таким “теплим”. Онуки ще більш-менш і зять, як не дивно гарно прийняв, а от донька…
Одразу запитала, чи я на довго і скільки пробуду. Тричі говорила, що у них квартира маленька і місця всім не вистачить. А потім узагалі взяла і виділила мені місце на кухні, на розкладачці. Старший онук, людяна дитина, прийшов і сказав, аби я на його ліжко йшла спати, бо розкладачка давно поломана, а він ляже на матраці надувному.
Дивлюсь я , а зять повні торби продуктів додому несе і квіти донці дарує. Видно, що не в перше і не для того, аби я на це подивилась, бо в хаті є тих букетів повно.
Тиждень я пожила і ось що дивно. Нічого з того що донька говорила про свого чоловіка і сватів моїх правдою не було.
Повернулась я в Італію. а тут доня моя телефонує. знову хлипає, бо дуже хоче, аби син освіту гідну здобув, а чоловік знову відмовився платити.
Мені онука дуже шкода, але цього разу думаю, може треба зятю подзвонити і про все спитати? Чи не втручатись у їхні відносини а просто нічого не передавати.
А що якщо і справді тоді онук не вивчиться?
ох! підкажіть люди як бути, бо надто картинка яку я бачила від слів доньки моєї різниться.
13,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
