“Розлучила”, “тата у дітей забрала”, ой, що тільки у свою адресу я не чула за останні три роки. Ну чесно, невже люди і справді думають, що я пальцями клацнула і мій чоловік в одну мить з сім’ї пішов? але якщо на розмови сторонніх я можу не зважати, то позиція свекрухи моєї, а особливо її останні слова і дії, мені узагалі не зрозумілі.
Скажу одразу, що я не винна у розлученні свого чоловіка. там у сім’ї негаразди давно були, я про це знаю достеменно, оскільки ми із Павлом моїм товаришували давно і саме мені він приходив і жалівся.
Та Людмила повинна бути мені ще й удячна, адже тільки завдяки мені їхній шлюб і тримався останні кілька років. Я ж Павла заспокоювала, просила дружину зрозуміти, піти на примирення. Говорила це, а сама в душі щиро обурювалась тому, як та жінка вчиняє із таким добрим і воістину хорошим чоловіком.
Все їй не те і не так, все вона тільки про себе думає і його жодного разу не пошкодувала. У нього із роботою негаразди, а вона йому :”Потрібні гроші, потрібні гроші”. Батьки його з-за кордону щомісяця передавали по 600 євро, але Павло і цента не бачив, адже Людмила витрачала все на власний розсуд.
Знаєте, я просто не змогла такої несправедливості стерпіти. прийшов він одного разу до мене у особливо пригніченому настрої. Жалівся, жалівся, жалівся. ну то я вже й не витримала і сказала, що якщо він їй не такий. то для мене буде найкращим:
— Та чи в тебе ще одне життя є де на полиці, чи знаєш що можна буде все з початку розпочати? Скажи, заради чого ти й досі усе те терпиш? Діти? Так ти що, залишаєш їх, чи переїдеш у інше місто. Будеш приходити на гостину. відвідувати, але ображати тебе більше не дам. Житимеш зі мною.
От так враз і раптом я урятувала свого Павла від отого його життя сімейного нещасливого. Ох, що тільки люди мені не говорили, як мене не називали:
— Осиротила трьох дітей, забрала чоловіка з сім’ї, не має совісті.
Однак я навчилась не зважати. Як кажуть: “Собаки гавкають, а караван іде”. Хай балакають і думають, що собі самі хочуть, але ми із павлом одружились майже одразу після того, як він зміг розлучитись із Людмилою. Там теж ціла історія була – чекали, доки найменшому рік виповниться. адже не мали права їх розлучити.
От таки ми собі у парі вже три роки живемо. Три місяці тому у нас і синочок з’явився. Скажу одразу, що Павло зі мною абсолютно щасливий. Я його розумію. як ніхто на світі, ми із ним дуже хороша пара. Навіть, важке матеріальне становище не заважає. На відміну від його дружини колишньої, я не напосідаю, а навпаки підтримую свого чоловіка.
Попереду зима, а у нашого синочка немає ні теплого комбінезончика, ні ковдри у люльку. Павло уже пів року, як роботу шукає, але поки не щастить і навіть ніякої надії. Я вже думала сама вийти з декрету, але він з малюком ради не дасть, я ж бачу. Такий смішний, йому й на руки сина лячно узяти, каже, що коли той підросте, він обов’язково буде йому хорошим татом, а поки що не хоче нашкодити.
Я не мала іншого виходу, як звернутись до сватів своїх по допомогу. Вони ж і досі ні копійки не передали нам, ніби як геть у них тут онука немає. Знаю достеменно, що Люда і досі щомісяця отримує від них і передачі величезні і гроші у тому ж розмірі:
— Ти наївна, чи прикидаєшся. – одразу напустилась на мене свекруха, – У мене лиш троє онуків є, я і допомагаю їм і доки ноги мене носять, а руки роблять, буду все в них вкладати. А ти, хотіла чоловіка – маєш. У твого єдиного сина і тато є і мама здорова, як так що не можете свою дитину одягнути? – і вимкнула зв’язок.
У мене аж слози на очі вийшли, ну як так? Тобто, там онуки, а тут ні?
Як може рідна бабуся от так говорити і так вчинити із рідним онуком? У нас же й справді важка ситуація, як вона не розуміє?
Ну от ви б змогли спати спокійно знаючи. що ваша часточка маленька має таку потребу нагальну?
03,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
