Розлучилась я з вини свекрухи і тільки через неї. Ця жінка не мала свого особистого життя, навіть подруг не мала, тому всеціло жила нашим. При свого сина розповідаючи вона завжди говорила не “він”, а “ми”. «Ми вирішили оженитись», або «Ми пішли навчатись». Так і жила я п’ять років, аж поки не капнула найостанніша крапля в океан моєї витримки.
Закохалась я в свого чоловіка і дуже. Просто на той час серед усіх моїх знайомих і залицяльників він єдиний був “людиною”. Тобто, без усіляких зайвих викрутасів і поганих звичок. На побачення він приходив з шикарним букетом квітів, розмовляти з ним було легко і ходили ми не в кіно, або парк, а мезеї, виставки і вистави.
Я закохалась по вуха. тому коли він запропонував одружитись, погодилась одразу і без сумнівів. Я ніби все життя його знала. Ніби знайшла у всесвіті свою половиночку. Так думала тоді моя наївна голівонька. Як виявилось квіти він купував з мамою. Саме вона планувала наші побачення і купувала квитки на той чи інший захід. Та навіть повідомлення які він мені надсилав, вони з мамою удвох складали. А те що я сприймала за сором’язливість було елементарне невміння говорити без підказок.
Так от. Я на момент весілля на квартирі жила. Запропонувала нареченому до мене переїхати але він проти був, адже жив з мамою у чотирикімнатних хоромах. сказав що не збирається чужим платити гроші, коли свою має, хоч ролледром влаштовуй. Я не надто зраділа перспективі проживання зі свекрухою, але вирішила що я працюю і його мама також, тому ми практично і не бачитимемось. Переїхала до чоловіка я лиш після весілля.
Не буду розповідати як я прозрівала. скільки сліз поглинула моя подушка, знає лиш вона, але ось у нас з’явилась дитина і постало питання вибору імені.
— Назвемо Ніною. – заявив мій чоловік гонорово.
Я від здивування ложку випустила, адже саме таке ім’я у свекрухи і назвати так свою дитину для мене було б просто неприйнятно. Надто неприємні вже асоціації.
— А я хочу Соломійку, – просила я.
Тут же дзвонить свекруха і заявляє, що її внучку зватимуть лиш Ніна і ніяк більше. «Ми вирішили». Тоді я нічого не сказала, лиш узяла паспорт чоловіка і все, а вже сама подаючи документи, сказала, що малу зватимуть Соломієчкою. Дякую Богу за нові закони і можливості матерів самим обирати ім’я дитині.
Перший місяць свекруха з чоловіком малу Ніною так і звали, аж доки не взяли свідоцтво. Ото було лементу, але мені було вже все одно.
А потім почався цирк. Свекруха обдзвонювала подруг знайомих і все порівнювала свою онуку з чиїмись дітьми.
— А у Маринки онука в два місяці голівку рівно тримає, а у нашої чому так не виходить.
— А у Даші внук у десять місяців ходити почав, анаша ще й не повзає, лиш за ручку топає.
І так в усьому завжди.
Чоловік же мій участі у житті дитини не приймав. Диван, відео на телефоні і друзі інколи. Ось вузьке коло його інтересів. А от його мама аж надто активна пані була всюди і скрізь. Я не могла і дихнути без її поради.
Зрештою, одного дня я зібрала дитину і поїхала назад в село до батьків. У нас величезний дім, татко фермер, я єдина дитина. До міста пів години їзди. Донька в садок у місті ходить а я неподалік працюю.
І все у нас гаразд, якби не свекруха. Вона телефонує ледь не щодня. Зауважте, не колишній чоловік, а саме свекруха. Вона просить дати трубку Соломійці, розповідає тій, як сумує і як хоче її скоріше побачити. Говорить що саме її квартира є рідним домом Соломійки і її там завжди ждуть, а тут де дитина зараз проживає – це тимчасово.
Мала після тих розмов довго не може заспокоїтись, так їй шкода бабусю і так хоче побачити татка, адже бабуся розповідає, як він сумує за нею. Не він це говорить. Не він приїздить, а бабуся, яка в принципі теж може онуку хоч щодня бачити, але чомусь воліє лиш телефонувати.
Змінювала номери телефонів, але вона дзвонить з інших номерів. передає через друзів і знайомих як вітання онуці, хоч крім вітань і дзвінків ніякої допомоги від них я більше не отримую.
Два роки день у деньь я чую ім’я цієї жінки. Їй хоч колись це набридне? Я вже просто не моду цього витримувати. дитину шкода, адже бабуся так жодного разу її і не бачила після розлучення, але кожного дня мала про неї чує і все запитує коли ж ми до неї поїдемо.
От як відсторонити цю жінку?
Руслана О.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.