Розлучившись з першою дружиною ніколи не забував доньку. Допомагав, часто з нею проводив час. Пройшло більше двадцяти років, а донька і досі тримає на мене образу.
У мене друга сім’я. Від першої дружини я пішов двадцять років тому. Зв’язок намагався підтримувати, але, самі розумієте, нова сім’я займала більшу частину часу.
З дружиною ми розійшлися мирно. На аліменти вона подавати не стала, так як я справно виділяв пристойну суму на дитину. На той момент дочці було десять років. Вік середній, ніби все можна обговорити, але, в той же час, багато сприймається занадто насторожено. Тому, мої спроби пояснити їй ситуацію, що склалася не принесли того ефекту, якого я намагався добитися. Ми, звичайно ж, зустрічалися, але у мене завжди було відчуття її підозрілого ставлення до мене. Дочка завжди намагалася випитати у мене, чим же нова сім’я відрізняється від колишньої. Чому я обрав іншу жінку і пішов від них. Запитувала, чи люблю я її, як раніше. Ну звичайно, як раніше, навіть ще більше, тому що рідше став бачити і дужче сумую. Але вона дуже вже підозріло все це слухала і постійно шукала неправду в моїх словах.
З колишньою дружиною відносини вдалося зберегти, хоча я на це й не сподівався. Але ми дорослі і культурні люди, тому все вийшло.
Після появи дитини в новій родині, мені довелося зменшити кількість наших зустрічей на перший час, поки дитина не підросла трохи. Але цього часу вистачило, щоб моя старша дочка засумнівалася в моєму ставленні до неї. Всі мої подальші спроби відновити колишні відносини не принесли результату. Я став їй чужим, але сподівався, що дівчинка моя підросте і все зрозуміє.
Майже через двадцять років, вона все така ж холодна. Я б навіть сказав, до холодності додалася ще й ненависть. І знову мої спроби не приносять потрібного результату. Мені дуже важко усвідомлювати, що моя дочка, до цього часу, не змогла мене зрозуміти і пробачити. Адже було б значно гірше, якби я залишився жити з нелюбою жінкою. Коли дитина виростає в такій сім’ї, для неї вважаються нормою відчужені відносини між подружжям. А так, вона виросла в хорошій сім’ї і сприятливій атмосфері, (перша дружина незабаром вийшла вдало заміж.) Все у всіх добре, здавалося б, але дочка не хоче зі мною спілкуватися. Навіть з моїми внуками насилу дозволяє бачитися. Я все розумію, дитяча образа і все таке, але дитинство вже скінчилося. Уже сама стала мамою і пора б все розуміти.
Я вже через першу дружину намагався до неї достукатися. Але і на її доводи дочка не реагує.
Я дуже хочу відновити ці відносини і, як можна, швидше. Ну, скільки ще років вона буде тримати дитячі образи? Коли охолоне, і ми зможемо спілкуватися як батько і дочка?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головне фото – freepik.
