Мені було 15 років, коли батьки розлучилися. Точніше, мама вирішила, що їй потрібне інше, щасливіше життя з молодшим чоловіком.
Я завжди відчувала себе зайвою
У мене з дитинства було відчуття, що коли мама дізналась що при надії, то вона собі намалювала образ гарної дівчинки, яка мала з’явитись. Але з’явилось не миловидне створення з білою шкірою, великими блакитними очима та білявим волоссям. На світ з’явилась я.
– Не посміхайся широко, – говорила вона мені, – Тобі не личить.
– Ну що ж у тебе таке рідке волосся? – обурювалася рідна мама, заплітаючи мені косички. – Навіть зачіску жодну не зробиш.
Зрозуміло, що комплексів у мене скупчилася – хоч позичай. Але головне, було зрозуміло – вона мене зовсім не любила.
Тому коли мама оголосила, що переїжджає до нового чоловіка і покликала мене з собою, то я залишилася з татом. Все ж таки для нього це повідомлення теж було несподіванкою. Вирішила підтримати.
Трохи згодом батько прийшов до тями і теж почав облаштовувати своє особисте життя.
Іноді він просив мене переночувати у подружок. Я вже була доросла і все розуміла, тому не дуже ображалася. Але також знала, що він спить і бачить, як я швидше з’їхала, щоб зовсім не заважати йому.
Потім батько одружився і в нього для мене взагалі ні в квартирі, ні в серці місця не залишилося.
Мені довелося не солодко.
Усього домагалася сама. Але мені пощастило. Я зустріла ту людину, яка повернула мені любов і віру і до себе, і до людей.
З того часу минуло більше 20-ти років
У мене хороша сім’я – чоловік та двоє дітей.
Про батьків я не чула весь цей час.
І ось недавно на вулиці мене гукнула жінка похилого віку. Чесно сказати, я б її і не дізналася, якби не сказані знайомі слова з давно забутою інтонацією зневаги:
– Віра, вітаю! А ти зовсім не змінилася, – промовила вона. – Все така ж. Так і не навчилась одягатися.
Мама розповіла жалісливу історію про невдалий шлюб і якось одразу поцікавилась, а де я працюю.
— Х-м-м-м, – мовила вона, – Тобто допомога в мене від тебе на старості мінімальна буде. Ну, а чого я очікувала власне, дива?
Розмова не клеїлась, ми були відверто чужі люди. Завершилась вона словами:
— Ну, так ми до магазину йдемо чи ні. у мене пенсія мізер, продукти потрібні. Ідемо, мамі допомога потрібна.
Тоді я зробила найбільшу помилку в житті. Таки пішла з нею і купила по списку все, що їй було потрібно.
Тепер у мене від чоловіка одна велика таємниця – мама. Відмовити їй я не можу, коли її бачу втрачаю силу волі. Тож раз на три дін я купую їй продукти, через це змушена економити, адже і додрому щось потрібно.
Розумію все, але не знаю. як припинити це. Мені її шкода, вона моя мама. обіцяю собі, що на слідуючий раз відмовлю. але не можу. як же бути?
19,11,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.