Розповім вам історію яка трапилась зі мною рівно рік тому. Не знаю, можливо настрій святковий, чи тимчасове помутніння, але коли до мене звернулась кума по допомогу – я відгукнулась. Та не просто позичила те що просили, а вирішила допомогти, аби та стала на ноги і ніколи в такій ситуації більше не опинялась. Рік минув. Скажу чим усе скінчилось.
Моя кума саме розлучилась із чоловіком і жила на орендованій квартирі. Розлучення було важким і її колишній чоловік вчинив вкрай несправедливо – виставив дружину з дитям семимісячним за двері, хоч знав що кума моя в декреті.
Ситуація була плачевною, адже кума вже до того часу сиротою була і нікому було простягнути руку допомоги. До мене вона звернулась саме у цей період рік тому. Просила допомоги, хоча не могла сказати конкретно, що саме їй потрібно, адже фактично потребувала вона усього.
Я дуже перейнялась її ситуацією і вирішила будь що допомогти. Для цього оплатила оренду її житла майже на рік наперед і знайшла ясла для похресника, а куму свою вирішила влаштувати до нас на роботу. Тим паче, що спеціальність у куми була підходящою, хоч досвіду вона і не мала. Я взяла її під своє “крило” і вчила усім нюансам, аби її заробіток став в рази вищим.
Усі події кінця зими і початку весни ми з нею пережили разом. Ми могли працювати і віддалено, що значно полегшувало нам життя. Разом ми виїхали на перший час на Захід нашої країни, разом і повернулись. Надія стала мені не просто кумою – сестрою рідною. Принаймні я до неї так ставилась.
А от справжнє відношення до мене Надії стало зрозумілим тоді, як у нас на роботі пішли скорочення. Із сорока співробітників мусило залишитись лиш двадцять. Звісно, усі ми переймались, що і як буде далі, але тільки не моя Ннадія. Вона чомусь була спокійною і впевненою у собі. У чому причина я зрозуміла пізніше.
Надію підвищили. Так, так. Саме вона звернулась до дирекції із “конструктивним” рішенням. Саме її була ідея про звільнення співробітників і з тих хто залишився вона пропонувала створити новий відділ із розширеними обов’язками. Звісно. сама Надія людей у свій штат і узгоджувала.
Чи потрібно вам говорити, що я не потрапила в штат. Колишня наша керівниця сказала при звільненні нашому золоті слова: “Ніколи не допомагай людям з якими потім плануєш спілкуватись. Вони ніколи не пробачать тобі власної немочі і того, що були у тому становищі”.
Нині я працюю, але у іншій сфері і значно з нижчою зарплатнею. Мені на життя цілком вистачає, проте могло ж бути і краще. Надія про мене забула, навіть у соціальних мережах заблокувала скрізь. Ні, я їй нічого абсолютно не говорила, і не телефонувала, схоже так вона від своєї совісті відгородилась.
Чи жалкую я? Інколи так і дуже, але допомагати тим кому зможу ніколи не припиню. Просто, буду мати на увазі наслідки.
27,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
