З вулиці пролунав голосний жіночий лемент і відразу ж за ним сплеск реготу. Родіон виглянув у вікно, намагаючись зрозуміти, чи потрібна комусь допомога, але вже через секунду закрив вікно, прибираючи зайві звуки зовні.
— Що там сталося? — поцікавилася Яна, побачивши, що чоловік єхидно посміхається.
— Там на нашу мегеру Павлівну хтось відро води вилив, — спокійно відповів чоловік, сідаючи на диван.
— Не мегеру, а Марію, — докірливо промовила дівчина, але сама розпливлася в усмішці. «Джерело лементу» не давала спокійно жити всьому будинку. То музика для неї занадто гучна, то діти дуже галасливі… Вона умудрилася причепитися навіть до Антоніни Петрівни, найстарішої мешканки їхнього будинку. У бабусі, виявляється, кіт занадто голосно нявкає!
— Так їй і треба, дістала вже. Знати б ще, хто нас всіх так ощасливив.
— Знаєш, — раптом насупилася Яна. — Я тут дещо пригадала. Колись такий ось жарт коштував мені весілля.
— А більш детально? — не на жарт зацікавився Родіон.
— Ось як зараз пам’ятаю. Було це два роки тому, двадцять п’ятого травня. Ми з Дімою навчалися на одному курсі, я була від нього у захваті, — тут дівчина помітила ревнивий погляд і розсміялася. — Заспокойся, зараз я чудово розумію, якою самозакоханою особою була моя перша любов.
Родіон нічого не відповів, лише міцніше притиснув до себе кохану дружину. Звичайно, він розумів, що до нього у Яни були інші, адже коли вони познайомилися, обом було далеко за двадцять. А до минулого ревнувати, це якось безглуздо!
— Ну так от, він весь час вимагав, щоб на кожне побачення я приходила при повному параді — у сукні, із зачіскою, і макіяжем… І як би я не втомлювалася, перед кожною нашою зустріччю проводила перед дзеркалом не менш однієї години. — Озираючись у минуле, Яні було навіть трохи шкода ту бідну дівчинку, готову заради схвального кивка на такі зусилля. — У той самий доленосний день, я як ніколи старанно приводила себе в порядок. Мені натякнули, що Дмитро збирається зробити мені пропозицію.
— Зробив? — не втримався чоловік.
— До цього справа не дійшла, — жартівливо ляснула чоловіка по плечу жінка. — Я тільки вийшла з під’їзду, зробила кілька кроків, і на мене з балкона виливається відро води. Як ти вже зрозумів, в такому вигляді піти в ресторан я не могла, подзвонила Дімі, спробувала пояснити ситуацію. Але він образився, сказав, щоб я розвивала фантазію і що в це ніхто не повірить.
— Я б повірив, — вдумливо мовив Родіон. — І приїхав би сам. А до речі, ти ж на Галицькій жила?
— Так, у будинку №18. А що?
— Розумієш, — відвів погляд чоловік. Його вуха трохи почервоніли, видаючи збентеження. — Справа в тому…
— Та кажи вже! — Яна вперше бачила чоловіка таким винуватим і задоволеним одночасно. Виглядало це, до речі, досить кумедно, так що у неї аж руки свербіли взяти телефон і зробити кілька фотографій.
— Ти не дуже засмутишся, якщо дізнаєшся, що твоє весілля зірвав я?
І побачивши вражений погляд дружини почав швиденько розповідати про те, як одного разу на дні народженні друга проспорив і якраз мав вилити відро води на першу ж людину, яка проходитиме повз.
— Це нас, звичайно, не виправдовує, але ми тоді забагато випили. Згодом, коли згадували про свої подвиги, то думали, що згоримо від сорому.
— Добре, що не згоріли, — розсміялася Яна. — Інакше ми могли і не познайомитися, а я б вийшла заміж за пихатого індика і розлучилася б з ним через півроку.
— Яких тільки збігів не буває, — Родіон промовчав про те, що потім довго намагався знайти ні в чому невинну учасницю розіграшу і вибачитися. І що він був не такий вже й випивший, а просто хотів зіпсувати вечір ошатній незнайомці, адже за день до цього його самого кинула така ж панянка. — Просто жарт долі.
Фото ілюстративне.
