– Що ти розумієшся? Треба подарунки від чоловіків приймати, в брендових речах ходити, в ресторанах їсти і відпочивати на крутих вечірках, а ти як мене виховала? Все правильно, все скромно, все чесно. І де я тепер чесна? Михайло Анжелі тепер все купує, бо вона вміє це все в чоловіків виманювати. А я не вмію!
– Дитино, та що ти таке кажеш? Та то за все треба платити!
– Вона нічим не платить! На салони їй гроші дають, на одежу. А вона лиш ходить з ними по ресторанах і то перебирає. А я навіть не можу парфуми через тебе взяти, бо то за дорогий подарунок! Все ти мені життя зіпсувала. Двері закрий!
Я закрила двері і на ватяних ногах пішла на кухню зробити собі чаю. Я вже нічого не розуміла, виходить, я не маю ніякого досвіду, тепер біле – то чорне, а чорне – то біле?
Дивилася на фото своєї доньки і казала до неї:
– Не вміла я твою дитину виховати, пробач мені, дитино.
І так за тими думками й полинула в минуле. Я свою Руслану так само виховувала, що дівчина має бути правильна і чесна, якщо пообіцялася одному, то так має слова й дотримати. І вона теж думала, що так само й з хлопцями, хоч я її й просила аби не допускала хлопця аж так близько.
– Тільки після весілля, дитино. Тоді будеш певна, що буде з тобою довіку.
А вона мене не послухала, вже дуже наслухалася тих слів кохання, що без неї жити не можуть.
– Що таке день чи місяць, люба, коли попереду у нас ціле життя?, – вмовляв її хлопець.
От вона й погодилася, а далі вже звично, покинув, бо вже була при надії. Прийшла до мене як тінь.
– Мамо, мій світ завалився. Як він міг так вчинити? Ти ж мені казала, що я маю бути чесна і полюбити раз і на все життя, я так і зробила, а він втік…
– Дитино, хіба я за нього відповідаю? Чесна людина так би не зробила.
– То чого ти мене не навчила відрізняти чесних від нечесних?
– Бо це все з досвідом приходить, люба, так на людині не написано.
Але далі вона так в собі закрилася, що я й пропустила той момент, коли виявили, що у неї цукор високий і їй взагалі дітей мати не можна.
Над онучкою я як той коршун кружляла, ніхто не мав права не неї й глянути. Я їй розказувала, що є люди, які тобі в лице усміхаються, а за пазухою камінь тримають, що треба добре придивитися, яка людина перед тобою.
Наче всього навчила, від усього попередила. пішла вона вчитися, а я щодень до неї телефоную та розпитую і так дізналася, що вона має хлопця, Михайла, я їй за матір давно розповідала, тому вона знає чим дошлюбні стосунки закінчуються. І наче все у них було добре.
Якось вона спекла торт і пішла до Михайла його привітати чи зі здачею курсової чи ще з чимось, я казала, що вміти пекти і готувати, то основна чеснота жінки.
А у нього вже інша, яка нічого не вміє, як тільки по салонах ходити та по магазинах, але всі падуть до її ніг, як її Михайло.
– Стояв перед нею на колінах і подарунок їй давав, а вона реготала, а як мене побачила, то вже обоє не стримувалися, – розповідала онучка, – я ж за неї красивіша, і готувати вмію, і все готова для нього зробити, то чому він перед нею кланяється? Значить, ти мене не правильно вчила. Як і маму! Треба по-іншому себе вести і тоді ти будеш в гарному одязі і нічого робити не треба.
Напевно, все так. Он скільки всього в тому екрані, що нічого жінка не робить. Лиш губи малює, а чоловіків біля неї сотні, вибирай, не хочу. А таку чесну дівчину, а далі жінку дурять, грошима обмежують, а всі гроші на таких жінок тратять і ще в приклад їх ставлять: чого ти так не виглядаєш, як та? І готові для таких жінок і працювати цілодобово, і все їм віддають і ще й на руках носять.
Мені, хіба, лишається лиш просити в доньки та онуки пробачення, так?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
