Вся справа в фруктах, одинокий чоловік рідко коли куплятиме пахучі мандаринки чи соковиті яблука. А от, коли він в парі. То бере декілька штук аби провести романтичний вечір. Коли ж у чоловіка купа дітлашні, то він бере цілу гору різноманітних фруктів, бо дружина вимагає вітамінів для дітей.
Самотні жінки теж рідко балують себе фруктами, хіба дуже рідко візьмуть виноград, червоний, мов вино, щоб провести такий самий самотній вечір чи запросити подругу пожалітися на життя.
Вона давно собі нічого не купує – а навіщо? Дмитро пішов і нема кого балувати запашною шарлоткою чи полуницею зі сметаною. Все скінчилося. Та вже, якось воно буде.
Час біг і не лише на роботі – вже би пора забути та почати нове, але навколо чомусь лише в парі – беруть і беруть фрукти, а тепер, перед святами, ці пахучі мандарини роблять їй оскомину.
Ось і Віра Василівна, їхня постійна клієнтка, така акуратна старенька, якою мріє бути й Руслана: доглянута, завжди помада на губах і зачіска. Видно у неї є для кого купувати цілу гору мандаринок.
– Запасається для онуків, – завела розмову Руслана, – Онуки приїдуть…
– Та що ти, дитинко, не настарала я зі своїм Семеном діток, та й його вже два роки як нема. Лише я і кіт…
– Нащо ж ви так багато купили мандарин?
– Як нащо? Когось пригощу, сусідська Галинка до мене прибіжить. А її нічим пригостити, а вона зазвичай вдома, бо дівчинка особлива. А то така радість, коли іншому добре…
Жінка пішла і залишила після себе їй мандаринку: «Бери-бери… Щось ти останнім часом сумна».
Руслана дивилася на ті мандаринки і сльози підкочувалися до горла, ще ніколи вона не почувалася такою самотньою. Закрила магазин та побрела додому, місто пахло снігом, автомобільними випарами та мандаринами, але якось вже по-іншому, по-доброму.
Фото Ярослава Романюка.
