fbpx

Руслана крутилася, мов білка в колесі по три рази в тиждень тягала важкі сумки на базар. Там води трішки в молоко піділлє, там в сметану кілька ложок молока квасного кине, там сир затхлий молоком залиє та реанімує, все, все мусить продати жінка

І хтось би збоку сказав, що бідна жінка себе не жаліє, бо має або якусь прикрість або мрію. І це правда – Руслана мала мрію, заради якої й тримала три корови та прикрикувала на чоловіка:

– Рухайся, бо мені сьогодні на базар, а корови не доєні!

Михайло брів о 5 до корів та починав доїти, бо треба ж жінці допомогти. А далі їсти дати та вичистити, та на поле погнати.

Нічого, що сам ледве ходить через корчі, але ж треба в селі крутитися.

Якби його спитали, чого він так чорно робить – він би вам не відповів, щось би пробурмотів, «бо треба робити, а як без роботи».

А от Руслана вам би на це не відповіла, хоч відповідь знають усі в селі – вона хоче оженити нарешті свого сина, якому вже під сорок, а невісткою й не пахне.

Вона вже років двадцять прагне його оженити, але все марно.

Тоді хтось ввтовкмачив їй в голову, що тільки до заможного хлопця дівчата в чергу шикуватимуться. Вона глянула на свого Віталика і чітко побачила, що він не здатен заробити статок, щось таке просте виконувати і легенько робити – то так, але не більше.

А нащо ж вона тоді. Коли синові всього не забезпечить? Так, немає у неї статків, але є така працелюбність, що вона й гори зверне.

І почався в жінки молочний бізнес. І дає він результат, бо он і кухню нову звели і стайню, паркан новий поставили та ремонти в хаті поробили. Нема невістки.

Тоді вирішила Руслана покласти ще й капличку Діві Марії аби вона й її дитину оберігала. Витратила купу грошей на статую, на під навіс, на гарну плитку навколо статуї, насадила квітів і попри щоденну втому, тримала його в ідеальному порядку – квіти цвіли та тішили око. Але невістки не було.

Руслана вирішила, що треба до цієї справи залучити й сільського священника, тому встигала зранку занести панотцеві і свіженького молока, і доброї сметанки, лиш би він молився за її Віталика та його добру долю. Але невістки не було.

Руслана вперто робила своє та примножувала статки й доглядала за статуєю і носила молоко священнику, вона вірила, що вода камінь точить і Бог зглянеться над її дитиною.

І якось Віталик привіз з роботи дівчину, вона її спершу й не розгледіла з-за його спини. Дівчина була непримітна і дуже тиха, мовчки виконувала її накази та поралася по господарству.

Руслана окинула оком свою багату хату, своє обійстя з кованим парканом, свою статую з яскравим квітником і побачила на тому всьому сіру пляму – невістку. Щось тут було не те і Віталик мовчки відвіз дівчину звідки взяв.

Руслана вдесятирила свої зусилля, бо вирішила, що має купити для сина машину, тоді вже точно дівчата не оминуть його стороною. Біля нього буде красива дівчина, яка приведе таких самих красивих діток і її подвір’я буде повнитися сміхом та радістю.

Правда, Михайло підводить останнім часом, ноги його підводять, тому одну корову довелося продати. Але нічого, вона он, повна сил – як преться з сумками в автобус, то всіх може заштовхати в самий кінець, примовляючи: «суньтеся, суньтеся, всі хочуть їхати».

І отак, стоячи на одній нозі. Тримаючись за крісло рукою, вона уявляє, як її Віталик везе її в новій машині, вони проїжджають повз зупинку, де стоять їхні люди в очікуванні цього запилюженого старезного буса, а вона відвертає голову в інший бік.

Це обов’язково буде, у неї є ще кілька років в запасі, поки Віталик остаточно не полисіє. Вона встигне придбати йому машину, не дарма вона щодня поливає квітник перед статуєю Діви Марії і носить священникові молоко.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page