Ірині в цьому році виповняється тридцять років, а в цивільному шлюбі – три роки.
Весь цей час Іра хотіла, і всіляко намагалася навіяти своєму молодому чоловіку офіційно зареєструвати стосунки. Хлопець думав, усе зважував і нарешті погодився.
На новий рік зробив пропозицію одружитися. Все було, як у кращих традиціях жанру. Навіть встигли заяву подати, весілля мало б відбутися через декілька місяців.
Придбано було все, що необхідно: плаття, каблучки, костюм, замовлений і оплачений ресторан, вісажист, фотограф, лімузин, букет, торт і що там ще за списком. Грошей витратили набагато більше, ніж планувалося на стільки, на скільки могли собі дозволити. Що поробиш, один раз живемо, і весілля один раз робимо. Чого вже собі відмовляти?
Але чим ближче підходить дата весілля, тим частіш Ірина починає сумніватися: “Чи потрібне їй це все?” , мабуть перехотіла.
Протягом останнього тижня Іра часто не в гуморі, розмовляє тихо сама з собою, а інколи може і подружкам поплакатися.
– Ти чого це собі надумала? Не вигадуй! Заспокойся! Ти просто втомилася! – переконують її подруги. – Зрештою, гроші вже заплачені та гості запрошені, квитки куплені! Сама потім будеш шкодувати, що все зіпсувала!
Причому, відносини з нареченим нормальні, з ним їй розлучатися не хочеться. Хоча наречений теж дуже здивований її поведінкою.
У Ірини весілля через тиждень, а її вже ніхто не впізнає. Нормально спілкуватись ні з ким вона вже не може і не хоче. постійні сльози, причому причини вона сама вказати не може. Її наречений всерйоз задумався над тим, а чи справді йому потрібна буде така дружина.
І що з нею таке, а головне, як допомогти і повернути її до нормального стану?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.