Саме для того, аби поставити свого сина на ноги я свого часу і поїхала на заробітки. Невістка зібравши речі і дітей сказала, що не готова до такого життя, тож ми із чоловіком були єдиною опорою своїй дитині. Але, як тільки я приїжджаю додому то починається щось неприпустиме

Саме для того, аби поставити свого сина на ноги я свого часу і поїхала на заробітки. Невістка зібравши речі і дітей сказала, що не готова до такого життя, тож ми із чоловіком були єдиною опорою своїй дитині. Але, як тільки я приїжджаю додому то починається щось неприпустиме.

Мій Устим одружився з Катериною і ми були раді такій невісточці. Катюня – так ми її кликали, була дуже гарною, дуже веселою і доброю.

Син дружину свою любив, вони були гарною парою, жили між собою дружно, тож і ми з чоловіком тішились їхньому щастю. Зі свого боку допомагали усім чим могли і ніколи не відмовляли, якщо вони просили нас побути із онуками малими. Розуміли, що вони молоді і потребують часу для двох.

Та от, чого ми не очікували, так того, що Катя збере речі і забере онуків, як тільки спеціалісти скажуть, що наш син таки не стане більше на ноги. Устим не став її спиняти, замкнувся в собі.

Я просила невістку не йти, просила підтримати чоловіка, адже не було втрачено надії, просто, потрібен був час. Час і великі гроші.

Катя лиш хмикнула, сказала, що не створена для такого життя і грюкнувши дверима пішла забравши онуків. Наступного разу я її побачила лиш за п’ять років.

Я ж поїхала на заробітки і всі ці роки ми з чоловіком поклали на те, аби поставити на ноги сина. Я на заробітках, а Павло – чоловік мій, вдома із сином нашим. Тримаємось і віримо у краще.

Але найприкріше для мене те, як поводить себе моя невістка колишня у той час, коли я приїжджаю додому у відпустку. Напевне, хтось із села говорить їй коли я є, бо швидко тоді до нас приїздять онуки.

Не подумайте, я рада бачити хлопчаків, рада тому, як розквітає син, але не можу витримати коли стає зрозуміло, чому ті приїхали насправді:

— Тату, тату, – чую із кімнати, – тату, а в тебе велик був, коли ти був малим?

Син відповідає ствердно, починає щось про те, що велосипед десь у гаражі його:

— А у наших хлопців теж є у всіх. Модні і можна передачі перемикати. Я теж такого хочу, а мама каже, що немає грошей. Купиш мені?

Менший онук вже пізніше починає просити у тата телефон, старший планшет. То їм куртки потрібні, то кросівки дорогі і портфелі нові. На дні народження просять речі, які коштують не менше як 5-10 тисяч гривень.

Приїхала одного разу за онуками невістка, а не сват мій колишній, тож я стала з нею на балачку:

— Чи ти вважаєш, що я не бачу. – кажу їй. – звідки вітер дме? Знаєш що Устим не може нічого такого придбати, нащо дітей учиш?

Але Катерина не мала наміру навіть очей заховати:

— Ну, як він не може дітям купити потрібного, то чого вони сюди будуть їздити? – сказала і сівши в авто поїхала.

Мій син любить своїх дітей, він прямо сил набирається, коли ті поруч. Катеринка ж відпускає їх тільки тоді, як я є. Каже, що піклується про мого чоловіка, бо ж на ного тоді велике навантаження дивитись одразу за трьома.

Але ж я бачу все і знаю правду. Не для зустрічі із татом онуки приїздять, не для того.

Звісно, я купую і велосипеди, і комп’ютери, і телефони з кросівками. Син все те дарує дітям. і тішиться їхній радості.

Але, я вже не витримую цього всього, а я к припинити не уявляю. Я добре бачу що син любить своїх дітей і не можу залишити його без радості спілкування і зустрічей із ними.

От як же мені бути, підкажіть?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page