Ще в кінці минулого року мій син і невістка говорили про те, як вони чекають на можливість разом зустріти Новий рік у їхній новій квартирі. А цього року вранці 31 грудня вони побажали мені щасливого свята і сказали, що ми побачимось лише після Нового року. Я знову була сама, як і рік тому, але цьогоріч мені було особливо гірко і ось чому.
Моєму синові зараз 33 роки, я виховувала його одна із п’яти років. Чоловік мій пішов у засвіти, коли синові було 5 років. У той час я думала, що не впораюся з тим що на мене звалилось, я любила свого чоловіка, і життя без нього було мені не миле.
Але наш син був зі мною, і мені довелося працювати, бути мамою та татом одночасно. На щастя, син ріс добрим хлопчиком, як у дитинстві, так і в підлітковому віці. У нас завжди були добрі стосунки, я могла завжди на нього розраховувати.
Незважаючи на те, що у двадцять вісім років я залишилась одна, я ніколи більше не хотіла виходити заміж. Мені було вкай важко, добре що хоч батьки мої допомагали. Але коли син пішов у дев’ятий клас, я зрозуміла, що не зможу його вчити. Потрібні були великі гроші, адже він у мене здібний був.
Саме тоді прийняла нелегке рішення виїхати в Італію на заробітки. Ось уже десять років я у Неаполі. Увесь цей час допомагала синові своєму. Він навчався спочатку у візі потім у аспірантурі. Став дипломованим спеціалістом, захистив кандидатську, одружився.
Саме тоді і постало гостро питання про житло для молодих. Син хоч і працював, але зарплатні їм лиш на життя вистачало. То ж їм допомогти повинна була саме я.
Коли я минулого року приїздила, ми ходили дивитись квартиру. Діти про кредит домовились, я давала половину вартості. Саме тоді вони мрійливо запевняли, що наступний рік ми зустрінемо усі разом у їньому новому домі. Цьогоріч я спеціально приїхала раніше, аби підготуватись і відсвяткувати разом, як домовлялись. Мала для них і сюрприз – залишок коштів, аби виплатити квартиру. Господиня дала мені кілька зарплат уперед, аби я так не переймалась і все виплатити без процентів.
Але діти мої лиш привітали з прийдешнім 31 і сказали, що зустрінемось у Новому році. Лиш у соцмережах я побачила, що на святкуванні у них було чоловік із 20 – новосілля відзначали.
Ні Різдво, ні Святвечір ми також разом не зустріли. Вони послались на зайнятість.
Сиджу я і сльози ллю – чому ж так? Я не роздаю зайвих порад, не доміную, допомагаю коли потрібно. Чому ж про мене так швидко син забув?
А гроші? Уже й не знаю, чи варто їх їм віддавати.
10,01.2023
Головна картинка ілюстративна.
