Сашко прийшов провідати Надю. Він її ще не бачив після закінчення роботи. Надія, його троюрідна сестра, приїхала з села з подругою. Вони влаштувалися в до них у частину кухарями, отримали кімнату в гуртожитку і пішли кожна на свою зміну.
Наді не було, вони з співробітниками святкували щось.
Наталя, її подруга, сиділа сама в кімнаті і гірко плакала. Вона була милою, доброю дівчиною, з гарною фігурою, але було одне але… Наталя косила, причому, сильно і обидва ока.
– Чому плачеш? – запитав Сашко.
І Наталя чомусь розповіла йому все.
Начальник у них на роботі досвідчений і заслужений, вже в роках. Виказував до неї різноманітні знаки уваги: то обійме по-батьківськи, то ласкаве слово скаже, а потім батьківська увага переросла у дещо іншу.
Наталя знала, що трапляються нестатутні стосунки, але ніяк не очікувала цих стосунків від літнього капітана.
Була у них на зміні ще одна жінка, яка мила всі внутрішні приміщення. Наталя хотіла поговорити з нею, але посоромилася, а потім було пізно розмовляти.
– Капітан обіцяв з дружиною розійтися, говорив, що мені можна і очі виправити і я буду красунею. А сьогодні я йому сказала, що при надії. Він мене обклав різними словами, сказав, що можливо до мене і інша половина зміни ночувати ходила, а він зовсім ні при чому, – розповідала Наталя крізь сльози.
Далі з’ясувалося, що в село Наталя повернутися не може, це ж така слава! Щось інше робити пізно, та, і гріх це. Вона була в розпачі.
Сашко працював водієм, доводилося контактувати з усіма командирами. Він добре знав цього капітана, той ще колекціонер дівочих сердець. Побачив дівчину недосвідчену з села і підкрався.
Сашко був хлопцем добрим і чуйним. Шкода йому стало цю бідолашну заплакану Наталю і він абсолютно несподівано навіть для себе видав: – Я можу тобі допомогти! Виходь за мене заміж, а якщо не уживемося, тоді розлучення, і в село зможеш повернутися з дитиною, але вже без “слави”.
– Та у мене ж очі.., я ж негарна, – заперечила Наталя.
– Нічого страшного, ти хороша, добра, а з лиця воду не пити, – відповів Саша.
Саша жив з матір’ю в гуртожитку. Вони займали всю секцію: три кімнати і загальну кухню. Раніше з ними жив старший брат з сім’єю, але недавно вони переїхали в впорядковану квартиру.
На наступний день Сашко перевіз Наталю до себе. Матері невістка сподобалася. Вона навела ідеальний порядок в їхній оселі. Маму була любителькою прибирання та інших господарських справ. Ну і що, що очі косоваті, це спочатку видно, а потім придивишся і не помічаєш.
Що було далі?
Далі було життя. Наталя стала матір’ю хлопчика. Відразу було зрозуміло на кого він схожий, у міру дорослішання стало ясно чий він син, але кому яке діло? Попліткували і забули.
Капітан незабаром пішов на підвищення і переїхав з дружиною до іншого міста.
Через п’ять років Наталя подарувала чоловікові іншого другого хлопчика. Вони отримали квартиру в новому будинку. Наталя обжилась і раділа сім’ї. Чоловік, можна сказати, слухав її у всьому.
Сашкові це навіть подобалося. Дружина була дбайливою господинею, чудово готувала, рукодільниця, економна, займалася городом. Одним словом, скарб, а не дружина.
З очима вона так нічого і не зробила, чи пізно вже було, чи то не захотіла.
Наталя працювала кухарем в дитячому садку, чоловік теж заробляв невеликі гроші, але вона примудрялася відкладати і жили вони добре.
Сини один і інший закінчили інститут, влаштувалися в місті, а потім і батьки продали квартиру в селищі і переїхали ближче до дітей.
Мені здається, такі добрі люди, як Сашко потрібні нашому світу. Хтось, можливо, вважатиме його недалеким, безпринципним, не знаю…
До речі, вже в зрілому віці він прийшов до Бога, ходив до церкви на всі служби, а ще вони повінчалися з Наталею. Живуть вони з нею вже більше сорока років.
Історія реальна, імена героїв змінені.
Фото ілюстративне.
