fbpx
Історії з життя
Сашко був вражений, що така розумниця Марта в побуті просто нестерпна мегера, яка до всього прискіпується і все їй не подобається

” Стара діва, – виклично відрекомендовувалася Марта”.

Цей «статус» видавався їй настільки абсурдним, наскільки нереальним. Вона і стара діва? Ви осліпли? Красуня, розумниця і добре серце – це все в одній особистості. «Коли дівка файна – вийти заміж мусить» – шах вам і мат в битві наративів. Хлопці навколо неї крутилися, літа молодії окриляли, а життя було просто чудовим. Все у неї гаразд – освіта, робота, своє житло.

Коли мама потрохи переливала в неї свої страхи і невпевненість, Марта тільки обіймала її:

– Мамо, все добре. Я щаслива молода жінка. Тепер не треба триматися за чоловічі портки аби жити повноцінно.

Мама тільки зітхала, бабуся ридала, тато супився, молодша сестра була при надії вже другою дитиною, подруги то заручалися, то одружувалися. І всі ці події, різні в часі і просторі, потроху оточували її і наступали з усіх флангів.

Коли стукнуло тридцять, то «стара діва», зазвучало по-іншому. Вже не так мажорно. Марта гостро реагувала на спробу так її назвати в очі чи поза очі, тому оточення охоче мусолило цю тему за її спиною, проте флюїди пробивали спину, холодячи, і заповзали в серце. Там поселився страх. Невже, вона й справді не матиме сім’ї? Коханого чоловіка, дитячого лепету і батьківського вайбер-чату? І вона запанікувала.

Закрутила роман з першим – ліпшим в надії на досягнення душевного спокою і міцної родини, чи навпаки, але, що ця особа в штанях її цікавила в енну чергу – правда. Особу в штанях звали Сашком, він був у захваті від Марти, може, й кохав. Марті це було байдуже, бо головне – кінцевий результат.

Через якийсь час в пари почалися проблеми, якісь дрібні, але такі часті, що вони сварилися чи не кожного дня. Сашко був вражений, що така розумниця Марта в побуті просто нестерпна мегера, яка до всього прискіпується і все їй не подобається. Марта ж була вражена, що роль батька сімейства для Саші чужа і він з нею не справиться, що ставало їй очевидним кожного дня. Він не вмів ні дверну ручку відремонтувати, ні одяг випрати, ні їсти приготувати. Таке собі мале дитя, яке виросло і планує тепер висіти на шиї у неї. Тільки з таких практичних міркувань, Марта припинила ці стосунки. Якщо він сам не справлявся з побутовими проблемами, то як буде, коли у них будуть діти?

Далі вона перекидалася ще на кількох «підходящих» кандидатів, але все закінчувалося так само. Далі були молодші хлопці, одружені, розлучені. В якийсь момент, Марта побачила себе старою дівою.

Вона почісує за вушком котика і вислуховує чергове розпорядження від матері, сестри, племінниці.

– Можете посидіти з…? Бо мені треба на манікюр. А залишити його ні з ким?

– Можеш зайняти мені чергу в.., бо ти й так маєш багато вільного часу. А мені треба.

– Кому ти перепишеш свою квартиру, бо вік вже підходить і треба визначатися аби не було тяганини з заповітом?

– Ти собі відкладаєш на лікування, бо хто про тебе потурбується?

Навколо люди, які тормосять її і просять про людське око, а насправді, силоміць впихають дітей, посилають по довідки, чекають, коли напише заповіт. Всім вона має догодити, допомогти, зарадити, віддати аби показати, що вона корисна хоч в чужому житті, хоч хтось її потребує і вона має бути за це вдячна. Так, саме вона має бути вдячна, бо інші «дякую» кажуть за звичкою, а не з вдячністю. А чому ж вона дивується? Якщо її життя їй не цікаве, то чому інші мають його цінувати.

Марта прокинулася, хоч це була й не ніч… Пішла до дзеркала. На неї дивилася змучена жінка:

– Мартусю, все буде добре. Завтра беремо відпустку і будемо з тобою разом визначати, що нам треба. Головне, що ми з тобою – сім’я.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page