Сестра мого чоловіка нещодавно зважилася на героїчний вчинок. Що вона зробила? Вийшла заміж за чоловіка, який сам виховує трьох дітей. І це парадокс! Донедавна вона була людиною з дуже важким характером і думала тільки про себе, проте, після того, як вони з Антоном зійшлись, Алла стала геть іншою людиною.
У Антона двоє хлопчиків і дівчинка. Дітки пагодки, старшому – 8, а меншій лиш три. Мами їхньої не стало тоді, коли на світ менша донечка з’явилась. Антон важко все це пережив. але для дітей він прекрасний тато.
І ось сестра чоловіка раптом стала багатодітною мамою. Свекруха, звісно, вибір доньки не оцінила. Зятя бачити у своєму будинку вона не хоче. Про те, щоб хоч якось донці своїй допомагати, вона навіть чути не бажає. І про її нових онуків їй теж ніхто не повинен і слова говорити, надто важко їй дався вибір доньки, вона все чекає. коли та схаменеться.
Дивно, але сестра чоловіка не дивлячись на свій характер дуже гарна мама для тих діточок. Вона працює, але встигає і за дітьми дивитись і лад в домі наводити. Заголом, розквітла і всі прямо світиться із середини.
Але є одне “але”. Робота моєї зовиці пов’язана із частими відрядженнями. Вона може їхати на кілька днів, а може і на місяць з дому за кордон податись. заробляє вона дуже гарно, тож мови про звільнення там немає. Антон її чоловік працює позмінно доба через три.
І ось що останнім часом усе частіше відбувається: зовиця у відрядження. а малих до нас у дім. Першого разу то було до вечора, поки зі зміни татко не повернеться і не забере, але тоді вони у нас два дні були. поки зовиця з відрядження не приїхала. Вони вибачились і сказали, що Антон з роботи повернувся додому виморений і заснув навіть трубку не брав, бо не чув.
Ну перший раз, я посміялась, з ким не буває. Але коли настіпного разу троє дітей Антона стояли у нас на порозі уже з торбами речей – я запротестувала. Зовиця божилась. що їде на тиждень і що Антон їх забере уже завтра. Тиждень зовиці не було, а Антон лиш тричі приходив, аби поїсти у нас і дітей відвідати. дуже дякував, за те, що я за ними наглядаю і виправдання цілком пристойні знаходив, чому забрати їх у мене не може.
Коли ж три дні тому моя зовиця знову зателефонувала і попередила, що на днях їде, я сказала. що не зможу більше її виручити. Пояснила як є: счоловік у нас в родині один працює, у мене мама лежача і немовля, от куди сюди ще трьох дітей. Перші рази я вважала це виключенням, але просто не зможу більше ні годувати ні наглядати за її дітьми.
Вона аж сльозу пустила, мовляв у неї виходу немає. Я стояла на своєму, вибачилась і попросила не турбувати більше, бо маю свох клопоти. Через годину чоловік мій подзвонив щасливий такий, говорить. що знайшов мені підробіток на кілька днів із хорошою зарплатою. Коли ж я запитала що то за робота, то він повідомив що “всього-навсього” треба посидіти три дні із дітьми його сестри, а вона оплатить все це.
Я ледь на ногах втрималась. Тобто я відмовила, а вона через чоловіка мого і ще так усе обставила, що якщо я відмовлю то ніби як я заробити бажання не маю. А чоловік ще й щасливий, аж тисячу за тиждень я матиму.
Звісно, я відмовилась, бо маю свого клопоту по вуха і вище. Троє діток на кілька днів із ночівлею то важко і дуже, так чоловіку і сказала, але він мене геть не зрозумів, адже для нього то нічого такого надприродного. Вони ж уже в нас були. так чому я раптом проти?
Тепер я скрізь не така: чоловік не розуміє чому я відмовляюсь, зовиця телефонує щоденно і плачеться в трубку, бо ж тільки я можу її виручити. От тільки я стою на своєму і не збираюсь рішення свого змінювати. Хіба мене так важко зрозуміти?
10,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
