Іноді в мене відчуття, що я просто потрапила в якусь безвихідь. Все через те, що я надто м’яка людина і боюся образити близьких. Мій чоловік каже, що не буде втручатися, і я повинна вирішити це питання сама, а я просто збентежена.
Річ у тім, що маю рідну сестру. Євгенії не пощастило у сімейному житті. Вона вийшла заміж, коли їй було 27, прожила з чоловіком два роки, потім він покинув, коли носила дитя піж серцем. Він визнав дитину та платить гроші, але Жені все одно дуже непросто.
Своєї квартири в неї немає, потрібно оплачувати орендоване житло, комуналку, купувати продукти, одяг. Сестра часто скаржиться, що їй дуже важко самій і хоче налагодити особисте життя.
Їй зараз 35 років, вона доволі симпатична жінка. Чоловіки часто звертають на неї увагу, підходять знайомитись, але серед них вона не бачить гідного кандидата.
Я рада, що сестра поставила на собі хрест, не занурилася у побут та виховання дитини, але іноді мені ця радість виходить боком. Поясню все по порядку.
Я молодша від Жені на три роки. Заміж ми повиходили приблизно в один час, діти у нас теж з’явилися з різницею в кілька місяців. У сестри народився син, у мене народилися близнюки.
Мені у сімейному житті пощастило більше, ніж Жені. Я вийшла заміж за колегу по роботі. Ігор старший за мене на 7 років. Він звернув на мене увагу ще того дня, коли я прийшла влаштовуватися в їхню фірму.
Мене прийняли на роботу, і Ігор одразу почав підбивати клинці. Через рік він запропонував мені стати його дружиною, ще за рік у нас народилися наші близнюки.
Чоловік мені запропонував не повертатися із декрету на роботу. За той час, що я сиділа вдома з дітьми, його підвищили на посаді, тож не було потреби працювати. Ми вирішили, що я сидітиму вдома з дітьми і стежитиму за господарством.
“Я можу повністю забезпечити нашу сім’ю. Тим більше, це далеко не найкращий результат. Я розраховую за кілька років знову отримати підвищення», – сказав мені чоловік. Я з радістю погодилася на це.
Ми вирішили не віддавати наших синів у дитячий садок. Я стала повністю займатися дітьми, возити їх на гуртки та інші додаткові заняття. Сестра почала іноді мене просити забрати племінника до себе.
Я все розумію, їй теж хочеться влаштувати особисте життя, тому я ніколи не відмовляла їй, хоч і дуже важко встежити одночасно за трьома непосидами. Щоразу, коли Женя приводить до нас свого сина, вдома твориться справжнісінький хаос.
Близнюки мають шведську стінку, батут, дитячі велосипеди, скейт, самокат і купу інших новомодних іграшок. У племінника немає такого розмаїття, тому у нас вдома він «іде у відрив».
Сестра завжди забирає його пізно ввечері вже сонного та практично без сил, бо всю енергію він активно витрачає у нас удома. Я люблю племінника і ніколи не проти, щоб наші діти гралися разом.
Але, згодом, сестра навіть перестала питати мене, просто приводить сина до нас у вихідні і йде гуляти з черговим шанувальником. Останнім часом вона взялася залишати сина у нас із ночівлею на всі вихідні.
Увечері в п’ятницю вона привозить до нас племінника з речами і віддаляється, натякаючи на те, що на неї чекає романтичний вечір з усіма перевагами. Я нічого не маю проти її наміру влаштувати своє особисте життя, але я теж втомлююся від постійного бігання за дітьми.
Якось я намагалася домовитися з сестрою, щоб ми сиділи з дітьми у вихідні по черзі. «Я теж хочу побути з чоловіком наодинці. Ми так давно не ходили нікуди разом», – сказала я їй якось.
«Та, привозь їх до мене. Давай так і зробимо», – погодилася Женя. Ми з чоловіком привезли дітей до моєї сестри, а самі поїхали повечеряти до ресторану. Не минуло й двох годин, як сестра зателефонувала мені зі скаргами, що вона не може впоратися з цими бешкетниками і попросила забрати дітей.
Заодно і її сина, щоби йому нудно не було. Ми швидко поїхали до неї, забрали дітлахів, а вона спокійнісінько пішла збиратися на чергове побачення. Думаю, що тут справа була навіть не в поведінці дітей, але таке ставлення сестри мене просто виводить із себе.
Я намагалася з нею поговорити про це, але вона все заперечує. Як би я не любила сестру та племінника, мені важко завжди бути в ролі зручної няні. Сестра наполегливо вдає, що нічого не розуміє, а я не хочу з нею сваритися.
Кілька разів я просила Женю знову забрати дітей, але вона відмовляється. «Я не можу впоратися з ними, вони мене не слухаються. От ти ними вмієш керуватися, а я не можу. Та й я маю плани на вихідні», – каже вона.
Я дуже хочу, щоб сестра знайшла свою людину і у племінника був батько, який йому так потрібен, але я втомилася від нескінченного проведення часу з дітьми. Знову намагатимуся поговорити про це з сестрою, але вже досить довго розмови не дають жодного результату.
