fbpx

Схаменися, — стверджував батько, — що ти в ньому знайшла? Це ж не твоя людина. У нього порожні очі. Йому просто треба закріпитись у столиці, ось він тебе і вибрав. А одружитесь, то одразу почне стрибати у гречку

Марійка завжди була улюбленицею батька. Пізня довгоочікувана дитина, розумниця і красуня вона ще в дитинстві вирішила, що її майбутній чоловік носитиме ім’я тата.

«Тільки Олександр і ніхто інший! — говорила вона сама собі, — хоробрий і відважний, як Олександр Македонський».

Марійка була добре освічена. Знала історію, літературу та дві іноземні мови. І це було не дивно. Тяга до знань передалася їй у спадок: батько чудово розбирався в гуманітарних дисциплінах, у 42 роки захистивши докторську дисертацію з історії та став шанованим викладачем.

Батьки завжди сподівалися, що Марійка зробить наукову кар’єру. Але дівчина захопилася бальними танцями і вирішила будь-що стати хореографом.

Своєї цілі вона досягла, вступивши на спеціальність «Балетмейстер». Щоправда, пішла вчитися заочно, стверджуючи, що так краще, бо залишатиметься час на роботу та саморозвиток.

Але дівчина навіть не встигла знайти собі хорошу роботу, бо вже на першому курсі, як у вир з головою, пірнула в кохання.

Олександр справді був чудовий. Високий і стрункий, як Аполлон, він підкорював дівчат своєю шляхетністю. Та головне, що серед усіх красунь, яких на курсі було чимало, хлопець вибрав саме Марію.

Та була на сьомому небі від щастя і ні про що, окрім весілля, думати не хотіла.

Подруги пропонували їй цивільний шлюб, але Марійка, знаючи недовговічність таких стосунків, хотіла зробити все за правилами: біла сукня, РАЦС, обручки. І щоб Олександр назавжди став її вірним супутником життя та особистим Олександром Другим (перше місце вона, звичайно ж, віддавала батькові).

Марійка навіть вигадала, як розповість гостям у день весілля історію про те, як вона загадала ім’я чоловіка в дитинстві. І все справдилося.

Але батьки до перспективи її заміжжя поставилися більш ніж прохолодно. Втім, вони і вибір професії не схвалювали, вважаючи, що можна було займатися танцями у вільний час, а спеціальність знайти серйознішу.

«Олександр Другий» їм не подобався. Чи то здавався зарозумілим, чи їх ще щось не влаштовувало. Батько намагався відмовити Марійку від цього поспішного шлюбу.

— Схаменися, — стверджував він, — що ти в ньому знайшла? Це ж не твоя людина. У нього порожні очі. Йому просто треба закріпитись у столиці, ось він тебе і вибрав. А одружитесь, то одразу почне стрибати у гречку.

Марійку подібні розмови дратували, вона відмахувалась від таких слів, заявляючи, що батьки просто нічого не розуміють. Адже все збігається: й ім’я і зовнішність, і характер.

Минав час, а непорозуміння між Марією та її батьками не згасало. І проблема була навіть не в тому, що наречений їх не влаштовував, а в тому, що вони не дозволяли донці після заміжжя жити в скромній однокімнатній квартирі, яку давно вже обіцяли віддати їй після весілля. Це було прикро. Адже квартира залишилася від бабусі, яка, перед тим, як піти на той світ, попросила батька в майбутньому віддати її Марійці.

Поки що її здавали в оренду, але Марійка давно вже вважала квартиру своєю і була незадоволена, коли в одній із спекотних сімейних суперечок батьки вказали їй, що формально помешкання є власністю батька.

Не знаючи, що з цим робити, вона вирішила за порадою подруги ненадовго зникнути разом із Олександром, нікому нічого не сказавши.

— Ось побачиш, — запевняла її Світлана, — все налагодиться. Ти для них найдорожча. Почнуть тебе шукати, хвилюватися, а ти через два дні подзвониш, то радості батьків не буде меж. Повернешся із Сашком, а вони вже будуть згодні на весілля. І ключі від квартири віддадуть, як миленькі.

Марійка сумнівалася, чи варто наражати батьків на такі хвилювання.

— А як по-іншому, — парирувала Світлана, — все наше життя хвилювання, а вони намагаються керувати тобою так, як би ти була їхньою власністю. Маніпулюють за допомогою житла. Вказують, за кого тобі виходити заміж, а за кого ні. Зараз не ті часи. Можеш залишити їм листа, що раз вони проти весілля, ти їдеш із Сашком і поживеш з ним поки що окремо, адже тут вам жити нема де.

Марійка довго думала. Батьків було шкода, але й відкладати весілля вона не хотіла. Дівчина боялася втратити своє кохання.

І вона вирішила ризикнути. Наближалися травневі вихідні, і Марійка навпіл з нареченим купила гарячі путівки на південь. Полетіли тихо, нікому нічого не сказавши. Три дні серце дівчини було не на місці. Але потім вона зателефонувала батькові, дізнавшись від нього, що всі ці три дні та три ночі вони з матір’ю не спали.

Батько, почувши її голос, заплакав.

Вони повернулися через тиждень, і батьки дали згоду на її заміжжя. Закохані вирішили не відкладати цю справу у довгу скриньку та провести урочистий захід у липні. Марійка вся поринула у приємні клопоти: вибирала сукню, ресторан, страви, обговорювала з тамадою сценарій. Грошей на весілля батьки не пошкодували.

Дівчина вважала, що все зробила правильно, що вона варта того, щоб стати щасливою.

Вранці в день реєстрації шлюбу, вона встала о 7 годині, зателефонувала стилісту-візажисту та перукарю і почала чекати їхнього приходу. Та окрилена наречена навіть не здогадувалася, що сталося непоправне! У цей щасливий і довгоочікуваний для Марійки день так і не прокинувся її батько. Весілля справили за два місяці. Дуже скромно, без великої кількості гостей та гучних веселощів.

А через рік Олександр захопився подругою Марії Світланою і, не довго думаючи, перебрався жити в її помешкання в центрі міста.

Розлучення оформили швидко.

Вражена Марійка, залишившись у своїй однокімнатній квартирці, не могла прийти до тями. А потім, зрозумівши, що не зможе бачиться з колишнім чоловіком та подругою в інституті, покинула навчання та переїхала жити до матері.

Lyudmyly Нrуtsау. Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page