Найстрашнішим словом для Валі було – розлучення. Для неї це означало просто кінець життя. Проживши з чоловіком п’ятнадцять років, вона й уявити не могла, що в її житті можуть настати зміни такого масштабу.
Валентина, звісно, не вчора на світ з’явилася і навколо було багато розлучених людей, але все одно, всередині себе вона ловила почуття презирства чи або засудження.
Чоловіка свого вона любила шалено. Високий, красень, з хорошої сім’ї, освічений, працював в університеті деканом, та до того ж ще й з правильними цінностями. Сім’я понад усе. Не сказати, що вони жили душа в душу, Валя аж надто діймала його ревнощами, весь час їй здавалося, що чоловіка так і поспішають поцупити з родини. Та до того ж вік брав своє, поява трьох дітей і постійні домашні клопоти теж накладали свій відбиток, а як то кажуть: “студентки третього курсу не старіють ніколи.” Ось Валя і діймала себе і чоловіка.
А недавно у Валіного чоловіка рідний брат пішов з сім’ї, залишивши двох дітей. Ось тоді серце Вальки тьохнуло, а раптом і мій…
– Сивина в бороду, біс у ребро, ось як це називається, – ввечері, поставивши перед чоловіком тарілку ароматного борщу, журилася Валентина.
Чоловік мовчки їв, не дивлячись на дружину. Валя присіла на проти, свердлячи його поглядом.
– А що ти мовчиш? Чи підтримуєш його рішення? Адже він двох дітей покидає, – Валя заводилася.
– Валю, угамуйся. Не кидає він дітей. Раз вони розлучаються, значить на те є вагомі причини. – Чоловік відсунув тарілку.
З цього моменту Валя ще дужче стала придивлятися і контролювати чоловіка. Не усвідомлюючи, що робить нестерпним своє і його життя.
– Схаменися, Валю, – прийшовши додому після роботи з порога заявив чоловік. – У нас було засідання. Ти мені двадцять разів подзвонила. Для чого ти це робиш?
– Коханий, вибач, нерозумну. Не знала, що й думати, коли не прийшов вчасно додому, – Валя обняла чоловіка і притулилася коханому до плеча. Глибоко вдихнула улюблений запах і відчула, а може здалося, ледь вловимий запах солодких парфумів.
Нагодувавши чоловіка, вона взяла його речі і понесла в прання, закрившись у ванній, вона знову ретельно досліджувала сорочку на предмет запаху чи губної помади. Нічого не знайшовши, Валя трохи заспокоїлася, мабуть здалося.
Але з того моменту, вона щодня непомітно принюхувалася до чоловіка. Чоловік, ніби відчував її настрій, ніби потихеньку почав віддалятися.
Так минали день за днем і скоро настала довгоочікувана відпустка. Діти повинні були відправитися на канікули до бабусі з дідусем, а Валя з чоловіком збиралися в санаторій, який вони їздили вже не в перший раз.
Начебто їх сімейне життя нічим не відрізнялася від попередніх років, але у Валі на душі ніби кішки шкребли. І ніяк вона не могла пояснити це явище.
Приїхавши в санаторій, розташувавшись, подружжя ввечері вирішили вийти прогулятися. Блукаючи по саду, насолоджуючись його доглянутістю, плодовитістю, Валя раптом різко зупинилася. Вона ледь вловила солодкуватий і вже знайомий запах. Стала крутиться на місці, намагаючись зрозуміти звідки він. І раптом її осінило, це пахла смородина, якраз вони зупинилися біля кущів зі стиглими ягодами. Але звідки вона на чоловікові тоді могла відчути цей запах?
– Сергію, ти ж любиш чай з листочками смородини, давай зірвемо і заваримо перед сном? Дивись тут скільки кущів, – запропонувала Валя.
– Чудова ідея! Ми тоді на засіданні пили такий ароматний смородиновий чай, я, напевно, чашок п’ять випив, так він мені сподобався.
Так ось чому від нього тоді виходив цей ледь вловимий аромат. Сказати, що Валя вмить відчула себе найщасливішою, нічого не сказати. Вона міцно обняла чоловіка і поцілувала.
Звісно, Валя дуже боялася розлучення, і цей страх допоміг їй стати іншою. Вона поступово перестала ревнувати чоловіка, стала більше часу приділяти собі, красиво одягатися, стежити за манікюром. Діти вже підросли і у неї все більше часу з’являлося на себе кохану. А реакція чоловіка не змусила себе чекати. Квіти стали з’являтися частіше, запрошення в ресторан регулярніше. А страх ставав все меншим і меншим.
Розлучення – це страшно, звісно, але навіщо про нього думати сьогодні. А може і взагалі не варто ніколи думати про нього і боятися.
Автор: Volckonsckaya Мarya.
Фото ілюстративне.
