Федір Петрович вважав себе чоловіком у самому соку. Ну, знаєте, той тип соку, який вже трохи забродив, але все ще обіцяє неабиякі веселощі, якщо правильно збовтати. Дзеркало в передпокої було до нього милостивим: при певному освітленні живіт здавався солідним пресом, а лисина — ознакою високого інтелекту.
З дружиною Оленою все було інакше. За двадцять років шлюбу вона перетворилася для нього на деталь інтер’єру, таку собі зручну підставку для пульта від телевізора. «Холодна вона в мене, — бідкався Федір друзям. — Ні іскри, ні вогнику. Раніше була нічого, а зараз — 75 кілограмів стабільності в байковому халаті».
Він був щиро переконаний, що варто йому лише вийти на «ринок», як черга з молодих красунь вишикується від під’їзду до найближчого гастроному. Олена ж, на його думку, мала бути щасливою вже від того, що він, такий «діамант», все ще з нею вечеряє.
Шанс проявити свій прихований потенціал випав несподівано: Олену відправили у тижневе відрядження до іншого міста. «Ось воно! Свобода!» — прошепотів Федір, зачиняючи за дружиною двері. Він уже бачив себе героєм голлівудського фільму, який розбиває жіночі серця наліво й направо.
Першого ж вечора Федір написав всім жінкам, які хоч колись були з ним знайомі і на всіх відомих сайтах поставили йому серденько. Його профіль був лаконічним: «Спортсмен (колись), інтелектуал, з почуттям гумору. Шукаю ту саму, що розділить зі мною цей вечір». Фото вибрав десятирічної давнини, де він ще поміщався в улюблений піджак.
Федір розіслав рівно сто повідомлень. «Привіт, красуне», «Твої очі — як зорі», «Може, на каву?» — креатив бив через край.
Результат?
• 60 жінок просто не відкрили повідомлення.
• 20 заблокували його за першу хвилину.
• 16 виявилися ботами, що пропонували «швидкий заробіток».
• 4 відповіли, але після питання про вік та наявність власного авто (а не «Лади» 2012 року) миттєво зникли в цифровому тумані.
На третій день Федір сидів перед ноутбуком, загорнувшись у той самий байковий халат дружини (бо свій було ліньки шукати), і гриз черствий пряник. Виявилося, що «самотній вовк» зі стабільною зарплатою інженера середньої ланки цікавий переважно продавцям онлайн-курсів «Як стати мільйонером за три дні».
Знудившись від власної непотрібності, Федір вирішив навести лад у сімейному комп’ютері. «Подивлюся, які готелі вона там бронювала, може, хоч за неї порадію», — з сарказмом подумав він.
Він відкрив пошту дружини, яка зазвичай була підключена до загального браузера. І ось тут світ Федора почав тріщати по швах.
У папці «Вхідні» не було листів від готелів. Там був справжній вулкан. Десятки листів, повідомлень у месенджерах, дубльованих на пошту. Якийсь Андрій писав: «Олено, я пам’ятаю твій сміх на конференції. Давай перетнемося ввечері, я замовлю той столик біля вікна». Якийсь Сергій благав: «Вибач, що був нав’язливим, але ти неймовірна жінка. Може, все ж таки даси мені шанс?».
Федір клікав на повідомлення, і його очі ставали дедалі більшими. Виявилося, що його «домашня приліжкова тумба» на роботі та у колі знайомих вважалася справжньою цікавою жінкою. Чоловіки різного віку — від молодих стартаперів до солідних керівників — засипали її компліментами, запрошували в театри, на вечері та навіть на прогулянки під вітрилами.
Але найстрашніше (і найдивніше) було те, що Олена всім відмовляла.
«Дякую, Андрію, але я заміжня».
«Сергію, це дуже мило, але мій чоловік чекає на мене вдома».
«Ні, я не зможу прийти, ми з чоловіком плануємо вечірній перегляд фільму».
Федір згадав ті «вечірні перегляди». Він зазвичай сопів перед телевізором, розвалившись на дивані, поки вона тихо готувала йому чай. Він називав її «холодною», а вона в цей час відбивала увагу справжніх кавалерів, захищаючи їхній крихкий сімейний затишок.
Коли Олена повернулася з відрядження, Федір зустрів її не в розтягнутих спортивках, а в сорочці, яку діставав лише на весілля і ювілеї. У хаті пахло не пельменями, а чимось наближеним до ресторанної їжі, яку він замовив через доставку.
— Федю, що сталося? Хтось помер? — здивовано запитала вона, знімаючи пальто.
Федір мовчав. Він дивився на неї — не на «дружину, яку списали з рахунків», а на жінку, за якою полюють інші чоловіки. І раптом побачив, що вона не «холодна». Вона просто… заспокоєна його байдужістю. Її вогонь нікуди не зник, він просто пішов у режим енергоощадження.
Тієї ночі вони довго говорили. Федір чесно зізнався, що намагався знайти розваги на боці, і так само чесно розповів про свій повний провал. Він розповів про листи в її пошті, про свою ревність, яка раптом прокинулася, наче вулкан.
— Ти розумієш, — тихо сказала Олена, дивлячись у вікно, — я відмовляла їм не тому, що я свята. А тому, що я все ще пам’ятала того Федора, який колись дарував мені польові квіти й обіцяв, що ми разом постаріємо красиво. Я чекала, коли ти знову на мене подивишся. Не як на кухарку, а як на жінку.
Федір зрозумів головну істину: найкращі кохані — це дійсно дружини, про яких ви забули. Тільки вони знають ваші слабкості, вміють готувати ваш улюблений борщ і при цьому здатні змусити серце битися швидше — якщо тільки ви самі не будете поводитися як в старій комісійці.
З того часу сайт знайомств був видалений назавжди. Федір зрозумів: щоб бути «мачо», не обов’язково шукати нову жінку. Достатньо просто цінувати ту, яка щодня обирає тебе серед десятка інших — навіть якщо ти іноді забуваєш винести сміття. Правда ж?
