Олег, киянин, заможний одружений чоловік у віці за сорок років, регулярно відвідуючи у своїх справах один з обласних центрів, закохався в дівчину Ірину, якій було двадцять вісім років. Ірина була бухгалтеркою у тій фірмі, з якою взаємодіяв Олег. Почався бурхливий роман, який тривав трохи менше року. Потім про ці стосунки дізналася дружина, яка була співзасновником бізнесу чоловіка, мала твердий характер та грозчись зруйнувати бізнес, зуміла припинити стосунки чоловіка. На боці дружини була наявність двох спільних дітей, синів віком дев’яти та тринадцяти років, а також єдина позиція всіх родичів. Крім того, в цей період вирувала економічна криза 2008 року і чоловік не почувався фінансово стабільним. Зрештою, розсудливість перемогла. Однак, як показує життя: кохання не можна перемогти, його можна лише поставити на паузу.
Олег видалив номер Ірини з мобільного, поставив у «чорний список» у соціальних мережах та перестав їздити в те місто, в якому проживала дівчина. Мир у сім’ї загалом відновився, проте дружина Олега не внесла необхідні корективи до своєї жіночої поведінки. Успішний чоловік явно недоотримував уваги, що зберігало ті передумови, що колись штовхнули його до зради.
Через два роки дружина Олега, яка, як і більшість ревнивих дружин, потай від чоловіка регулярно моніторила в соціальних мережах аккаунт колишньої конкурентки, з’ясувала, що Ірина вже вийшла заміж і навіть має дитину. Вона повідомила про це Олега, аби, на її думку, зовсім поховати його можливі надії на відновлення зв’язку.
На жаль, звістка про те, що у колишньої народилася дитина, знизила і готовність дружини задуматися про третю дитину. Річ у тім, що і перед своєю зрадою і після примирення з дружиною Олег пропонував дружині замислитися про третю дитину, фінансове становище респектабельної пари цілком це дозволяло. Дружина, якій у момент примирення з чоловіком було тридцять сім років, спочатку пообіцяла чоловікові, що дитина буде. Однак, не маючи власної мотивації до подальшого материнства, вона вважала, що чоловік цілком обійдеться і двома, а вибуття коханки з гри зняло саму гостроту питання. Адже за логікою дружини, якщо немає ризику появи дитини у конкурентки, можна не напружуватися і самій.
Але логіка життя виявилася складнішою і заплутанішою, ніж це уявляла дружина. Ще за два роки, тобто через чотири роки після закінчення описаної історії, Олег випадково зустрів Ірину в столичному аеропорту. Чоловік летів до якогось міста, а Ірина транзитом летіла на відпочинок до Туреччини. Зважаючи на те, що в аеропорту і Олег був один і Ірина тільки з дитиною, зустріч виявилася вкрай емоційною. Ірина пояснила колишньому другу, що її вихід заміж був не через кохання, а був актом розпачу, щоб забути Олега. Поява дитини була з цієї ж серії. Проте ні шлюб, ні поява доньки не допомогли нещасній закоханій дівчині забути Олега. Тому через два роки вона не витримала життя з нелюбим чоловіком і розлучилася з батьком дитини. І ось тепер вона вже більше року є незаміжньою, виховує доньку, періодично буває в Києві транзитом і весь цей час щиро сподівалася на диво нової зустрічі з коханим чоловіком на землі. І ось, це диво нарешті сталося!
Сказати, що ця історія торкнулася чоловіка, нічого не сказати. Колишні почуття спалахнули знову, Олег знову почав спілкуватися з Іриною. На даний час фінансовий стан чоловіка значно зміцнився, потай від дружини він сформував великий тіньовий бюджет, з якого зміг легко почати оплачувати Ірині оренду житла в столиці, за великим рахунком – повністю утримувати дівчину з дитиною. Крім того, діти Олега вже увійшли в підлітковий період (їм було тринадцять та сімнадцять), що помітно знизило рівень чоловікової відповідальності за їхнє майбутнє. А ще незадовго до цього моменту не стало матері Олега, яка завжди підтримувала свою невістку і однозначно виступала за збереження родини. Таким чином, більшість тих чинників, що чотири роки тому працювали на збереження сім’ї, до цього моменту вже втратили свою актуальність.
Після року проживання Ірини у столиці, стосунки у парі були майже ідеальні. Маючи можливість не працювати, дівчина відвідувала спортивний клуб, чудово виглядала, оточила чоловіка турботою та увагою. Щасливий чоловік крадькома від дружини вже вклався у пайове будівництво, плануючи розлучення з дружиною відразу за готовністю нової великої квартири. Але проблема полягала в тому, чи закоханий чоловік почав умовляти Ірину подарувати йому дитину. Дівчина, якій виповнилося тридцять два роки, яка тільки-но почала забувати тягар догляду за маленькою дитиною (донці виповнилося чотири роки) і нарешті почала жити на широку ногу в столиці, зовсім не хотіла повертатися в колишній стан! Тим паче, що вона була незаміжньою, Олег ще не подавав на розлучення, а квартира ще будувалася і повинна була здатися лише через кілька років. Та й, зважаючи на все, Ірина взагалі сумнівалася в тому, що чоловік у віці сорока шести років, який колись уже кинув її під натиском дружини, все-таки зважиться на розлучення.
Намагаючись визначити вихід з цієї дилеми, Ірина звернула свій погляд на свого колегу по роботі в рідному місті. Чоловік, якого ми назвемо Михайло, був молодший за Ірину на три роки, працював у тій організації, де працювала Ірина фінансовим аналітиком. У нього з Іриною також були стосунки, які протікали паралельно з історією Олега і обірвався, коли Ірина вийшла заміж, а потім пішла в декрет. Ірина взагалі виявилася справжнім подвійним агентом: Олег нічого не знав про існування Михайла, а Михайло й не чув про Олега.
Проживаючи в столиці за рахунок Олега і не вбачаючи в цих стосунках жодних перспектив, окрім фінансових, Ірина почала активно спілкуватися з Михайлом. Вона почала переконувати досі неодруженого, але зважаючи на все, дуже перспективного чоловіка також перебратися до Києва, повідомляючи йому, що вона вже знайшла роботу для себе і допоможе знайти гідну роботу і для нього. Про те, як вона живе насправді, дівчина, звісно, нічого не писала. За офіційною версією вона сама винаймала квартиру і працювала вдома аудитором-фрілансером.
На нещастя для Ірини, ключовим моментом у спілкуванні Ірини з Михайлом стала та сама теза, на яку клюнув і Олег. Дівчина писала чоловікові таке: як чудово їй було з ним у стосунках; її спілкування з майбутнім чоловіком стало помилковою та квапливою реакцією на охолодження їхніх стосунків; заміжжя було не через кохання любові, а щоб забути того, кого дівчина по-справжньому любила. Чоловіка Ірина зовсім не любила; дитя було спробою дівчини полегшити свої душевні хвилювання через втрачену кохану людину; Ні шлюб, ні поява дитини не допомогли Ірині забути минуле кохання (в даному випадку, до Михайла); саме тому дівчина надалі не змогла жити з нелюбим чоловіком і розлучилася; а тепер вона щиро сподівається, що кохана людина вже цілком дозріла для того, щоб бути з нею разом назавжди. І, своєю чергою, з нетерпінням чекає, коли романтична казка стане реальністю.
Саме подібні тези Олег знайшов у листуванні Ірини з Михайлом, коли скористався перебуванням дівчини в душі та взявся читати повідомлення. Варто зауважити, що поліз він у телефон Ірини не випадково: чоловік звернув увагу, що донька Ірини двічі назвала його не Олегом та Михайлом. Ревнощі і стали мотивом, щоб перевірити дівчину на вірність.
Коли Олег прочитав це листування світ над його головою розколовся. Коли Ірина вийшла з ванної кімнати, чоловік зміг лише спитати її: «Навіщо ти так вчинила? Чому ти так вчинила зі мною? А в нас з тобою все було так добре! І я тобі так сильно вірив!».
Ірина явно була готова до такого повороту подій. Тому не виявила хитрощів і кмітливості належною мірою. Звичайно, дівчина спробувала перевести все в жарт і переконати чоловіка, що дане листування спеціально велося для того, щоб Олег його знайшов. Мовляв, це був спосіб спеціально викликати ревнощі Олега, щоби примусити чоловіка до якнайшвидшого розлучення з дружиною та повного переїзду до коханої. Та й взагалі, ніякого Михайла немає і в природі: це листування велося з подругою, яка погодилася виконати роль неіснуючого залицяльника.
Однак Олег, який зовсім не був наївною людиною, зіставив усі факти і зробив правильні висновки. Він справедливо зауважив, що якби Михайло не існував, навряд чи б донька Ірини називала Олега цим ім’ям. Отже, спілкування телефоном чи скайпом велося насправді. Крім того, виходячи з наявності іншого чоловіка, стало зрозуміло, чому за рік стосунків так і не ощасливила звісткою про спадкоємця. Тому що немає ніякої доцільності мати дитя з тим, з ким не плануєш майбутнього.
