Ще й дитина на світ не з’явилась, а у нас уже буря в домі. Здається через дрібницю – ім’я, але зійшлись два наші роди не на жарт. У чоловіковій родині традиція – доньок у честь тата нарікати. Маю свекруху Петрину Петрівну (без жартів, її саме так звуть і так по-батькові). Мого чоловіка звуть Микола.
Очікуємо на появу донечки. Я з дитинства хотіла Авлевтину. От тільки мені сказали -дівчинка я відразу свого животика погладжуючи Авлевтинкою звала. Аля, Тіночка – ну хіба ж не гарно. Але чоловік ошелешив: у них в роду першу доню в честь тата звуть. Там мама Петрина, а бабуся Василина. А мого судженого Миколою нарекли:
— А, що? – каже свекруха, – Нашій пані Ніколь не підходить? Я спеціально так сина нарекла, аби у онучки красиве ім’я було. Як у серіалах!
Юй, мамо! То моя доня мусить бути Ніколь Миколаївною Чубенко. Уявляєте? Звучить, так?
Моя мама теж принципову позицію зайняла:
— Ти мама, ти життя дитині даєш. А хоче твоя сваха Ніколь, так ще не стара, хай сама собі дарує таке щастя. А в нас Авлевтина росте і крапка.
Я на четвертому місяці. Чоловік щодня твердить, що я не права. мама зі свекрухою не балакають і нашіптують одна на одну різного нехорошого. А я ночами плачу. Втекти хочу від них усіх зі своєю Тіночкою.
Лиш тато зберігає нейтралітет:
— Назвіть хоч горщиком, лиш в пічку не кладіть! Нерозумні ви усі. Тут аби дитина здорова була, а ви ще не побачивши уже спільної мови не знаходите. Смішні…
Може й смішні, але я з Ніколь Миколаївною з хати не вийду. Ну придумати ж: Чубенко Ніколь Миколаївна!
Головна картинка – pexels.
