Ще коли виписували Олену із малюком, я добре бачила у її погляді щось таке не добре: зверхність над нами усіма. От ніби людині щось відомо таке що робить її на голову вищою від усіх. Вже тоді стала я до онуки придивлятись і чим старшою вона ставала, тим менше у мене залишалось сумнівів.
Ну не скажу, що я там щось підозрювала, чи бачила в поведінці невістки те, що могло мені здатись не правильним. Звичайна собі дівчина, сина мого любила, ніби як.
Жили вони у мене, але ми усі на різних орбітах обертались. Якось так. У мене – нічні зміни, вдень сплю. Син працював вахтовим методом, а невістка звичайний касир у супермаркеті.
Одружились вони дуже молодими і перші десять років жили собі про дітей не думаючи. Я їх і не швидила, куди? Та й заробляли обоє не так, щоб аж багато. Я їм ще допомагала, аж поки не подорослішали і не знайшов син оту свою роботу на якій почав гарно заробляти.
Тоді і заговорили вони про діток, але все якось і не складалось. П’ять років порожніх надій і сподівань, аж тут – дві смужки довгоочікувані. Нашому щастю не було меж:
— Розв’язалась торба. – кажу невістці із усмішкою.
Ще на виписці я отой погляд невістки зловила. Не гордість собою, тим що ось, стала мамою – зверхність якась. На обличчі читалось щось таке неприємне, покровительске. Ніби от знає вона що, а ми, наївні, ні.
Здогад промайнув у мене в голові, але я й вірила собі і ні. Знала я Олену стільки років, сина мого вона кохала, то про що мова могла бути? Але до онуки я придивлятись стала з першого ж дня.
Любила я нашу Нілочку. Ну а як не любити дитину, що постійно лиш посміхається і світить своїми великими блакитними очима:
— І в кого пішло таке щастя? – не раз дивувалась я. – Усі в роду чорняві з обох сторін, а вона – блондинка із блакитними очима.
— Сама в себе, – казав син і ніс малу гуляти.
Він узагалі розчинився у батьківстві. Я не очікувала, що він стане таким татком прекрасним. Чи вже де був кращий татко, чи вже хто так опікав, годував, казки читав та додому біг з роботи, як син мій.
Тим важче мені було на те все дивитись. Нілі уже п’ятий рік пішов, ніби як про ще одне дитя вони мріяли, але знову не складалось. Тут я вже остаточно впевнилась – щось не чисто.
Ну так, я пішла на той крок бо не сила мені було бачити, як син біля Ніли ходить. Та я теж була прихильна до того янголяти, але ж він міг мати власних діток, чого мусив ростити чуже?
Сумнівів у мене не було і все підтвердилось тим папірцем: мій Олексій не тато Нілі. Не скажу, що я того не очікувала, але вже коли побачила, аж сльози щоками потекли. Стало Олексія шкода і дуже.
Олена новину сприйняла цілком спокійно. Ніби, як була готова до такого повороту подій:
— Це на щось впливає? – поглянула вона на мого Олексія. – Так принципово з чого все почалось? Ти відчуваєш тепер себе батьком менше?
Син дивився на дружину і лиш запитав ніби аж голосом не своїм: “коли?”.
— У момент найбільшої зневіри. Коли зрозуміла в чому причина того, що лелека не залітав до нас.
І знаєте, син із Оленою розлучились, як я і очікувала, але чого я не ждала, так того що далі було. Мій син припинив зі мною спілкування, взагалі. Одного дня зібрав речі і сказав, що більше бачити мене не хоче, бо саме із моєї ласки його життя полетіло шкереберть.
Та найприкріше, він не відмовився від Ніли. Тій дівчинці уже п’ятнадцять і я бачу на її сторінці багато фото її і мого сина. Всі підписані: “Мій найкращий татко”. На фото із відпочинку вони втрьох: Олена, Ніла і мій син.
А я не молодію і коли вчергове потрапила до стаціонару – набрала сина, просила допомоги. Він вислухав, але не приїхав сам, лиш на картку скинув десть тисяч і навіть не запитав, чи може ще чим допомогти.
Скажіть, як же так вийшло, що невістка таке зробила, а на всій вині залишилась я?
Як нагадати сину, що я його мама і лиш кращого йому бажала? Чим же я таке заслужила?
Головна картинка ілюстративна.