Відбулося все на моєму сімдесятилітті, приїхали мої обоє дітей, привітали, все практично самі приготували, були й родичі і так посиділи ми добре. Я була дуже рада всіх бачити і серце мені раділо, що у мене такі діти і родина, видно я хороша людина, раз мене так цінують.
Не встигли всі роз’їхатися, як почула я розмову між моїм сином і донькою, а все через мою квартиру, в якій донька диве. Я розумію, що брат з сестрою рідко бачиться і спілкується, але таке виясняти на моєму святі?
– Марино, ти вже собі підшукуй квартиру, бо я буду одружуватися і мені треба десь жити, не привезу ж я до мами жінку.
– Ого, а чого ж ні? У мами тут хата велика і якось поміститеся, бо я не має звідки взяти гроші на нову квартиру і взагалі, чого я маю виїжджати, адже ти біля мами живеш і маєш її доглядати!
Я не могла повірити, що таке від дітей чую! Так, Ромчик заходився і вже йому сорок на носі і він ще не одружений був, та я його доглядала, а не навпаки, бо приїде з заробіток, то я й їсти наварю і виперу з нього.
Він собі дуже гарну машину купив, казав, що вона коштує стільки, як квартира в області. А я й не заперечувала нічого, бо він мені давав і на господарку, бо треба й їсти купити, і паркан пофарбувати, то теж гроші. Я мріяла, що по моєму подвір’ї знову бігатимуть онуки. А виявляється, що син не хоче зі мною жити!
– Я б жив з мамою, але моя майбутня дружина проти і каже, що тепер варто помінятися місцями, або ти їдеш на орендовану квартиру, або їдеш до мами. що тут не зрозуміло?
– Ти стільки років по заробітках і не міг собі на квартиру назбирати. А будеш мене з дітьми з хати випроваджувати?
– Ой, не говори так, бо у тебе чоловік є, який бозна чим займається і вже давно пора йому сказати, що має родину утримувати. А не у тебе на шиї сидіти!
Діти продовжували сперечатися, а я не розумію, чому вони розпоряджаються моїм майном не питаючи моєї думки? Так, Віта попросилася жити в нашій квартирі, бо молода родина і я їй дозволила це, тоді Ромчик ще був підлітком і про самостійне життя й мови не було. Але чому вона собі думає, що то вже її майно, а не моє?
Ще спочатку дякувала за те, що живуть окремо. А тепер тільки й чую, що все в квартирі ламається і нема грошей полагодити, бо й проводка погана і батареї поржавіли. З таким натяком, що вони мені послугу роблять, що там живуть. А зять і справді, десь працює при офісі і ніяких нормальних грошей не заробляє.
Якби не Віта, що й вареники ходить робити на ніч і чергує це зі змінами в магазині, то я не знаю, як би вони й вижили всі.
А син теж добрий – як це мене покинути на схилі літ? Що це дружина не зрозуміє, що я вже в тому віці, коли мені треба допомагати?
Не радяться зі мною ні про що, так, наче я вже з кожним роком ні на що не впливаю, але я ще впливаю на своє майно і можу таке їм зробити, що обоє в голову почухаються! Та мене треба тримати в курсі всіх справ і питати все, а не отак поза спиною щось вирішувати! Я маю бути в пошані і повазі за все, що для них зробила, вони мають мене питати, що робити мають далі, а не отак чекати. Коли мати вже геть здитиніє!
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
