Ще рік тому, я й уявити не могла де зустрічатиму свята цьогоріч. А якби хто мені сказав, що мій синочок з’явиться у рідному селі чоловіка і тут ми житимемо, я б голосно і довго сміялась і крутила б пальцем біля скроні. Але так – ми тепер живемо тут і я стала свідком того, як рідна бабуся поділила онуків на “своїх” і “чужих”.
У мого чоловіка є рідна сестра. дівчина вона гонорова і вважає, що має право говорити усім правду в очі. Мовляв от така вона щира і камінь за душею не носить проте всі її слова радше схожі на дошкуляння і говоряться, аби довести свою зверхність. Звісно, ми з нею ніколи не ладнали. Бо оте “у тебе вусики і волосся рідке” при всіх, нікому не сподобається.
Мій синок з’явився уже тут, в рідному селі чоловіка. Ми раніше у Харкові жили і не думали ніколи, що доведеться переїздити, але нас, як і тисячі моїх земляків про це ніхто не запитував. Хочеш жити – їдь світ заочі.
Свекруха на появу онука ніяк не відреагувала, хоч він у неї був першим. Прийшла аж через тиждень після виписки, зазирнула в колисочку, поклала двісті гривень і пішла собі, бо мала багато роботи вдома.
А коли з’явилась внучка від доньки, вона взагалі забула про все на світі. Все, що залишилося, це її непотрібні поради та дзвінки з докорами. Їй зовсім не цікаво, як наша дитина розвивається, їй аби довести, що я не така хороша мама, як її прекрасна донька.
Я вважаю, що якщо ти вирішила абстрагуватися від спілкування з онуком, то взагалі тоді не лізь у наше життя. Внучку вона балує, дорогі подарунки дарує, а онуку оті двісті гривень і все. Дякуючи добрим людям у нас є все – знесли, звезли, передали. Але так прикро усвідомлювати, що донька має свій дім і все в ньому, а їй ще й допомагають. А ми навіть ложками чужими їмо і до нас ніхто й не навідується.
Я проти такого спілкування за таких обставин. Чоловік каже, що я сама винна, бо не ходжу з онуком до бабусі. А навіщо? Мені докорів і по телефону вистачає, вона завжди його порівнює зі своєю золотою онукою. І завжди виходить що ми з ним програємо у порівнянні.
З дочки свекруха робить матір-героїню. Допомагає їм цілими днями, купує їм продукти, з повними торбами щодня повз наш дім іде, а мені потім дзвонить і запитує, чому це в мене сніг не відкинуто. Їй, бачте, перед людьми соромно, що я не така хороша господиня, бо в них усі гарні газдині. А те що у мене дитина на руках, пічка, яку я вперше в житті бачу і чоловік у відрядженні її не цікавить. А от перед людьми не зручно.
Вирішила узагалі трубку не брати, хай думає, що хоче. Чоловік проти, аби я так робила, але ж і я не з заліза. так, вони нас прихистили, але це не означає, що можна так себе поводити.
Чи я не права?
12,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
