– Господи, як чудово, а я вже й забув смак твого борщу!
У вихідний суботній день Богдан виклично розсісвся на їхній затишній кухні, наминав за обидві щоки її борщик і поміж тим відкидався на спинку крісла, щоб поставити чергове недолуге запитання.
Картина вимальовувалася досить дивна – неначе чоловік прийшов із роботи.
Запитання ніби були й не зовсім недолугі, а такі побутові – про оцінки сина, про те, скільки пішло грошей на ремонт, як у неї справи на роботі, куди поступила її молодша сестричка.
Ніби й не було цих шести з гаком років повного забуття, коли ані вона, ані Сергійко йому були зовсім не потрібні. І не цікавило його нічого із їх із сином життя.
Від аліментів Ольга відмовилася у нотаріуса в обмін на те, що Богдан передасть їй свою частку власності у квартирі, яку ще треба було виплачувати і виплачувати. Не дуже вигідна для них із Сергійком пропозиція.
Залишалося тоді платити ще половину позики, крім відсотків, але не було ані сили, ані бажання займатися крім розлучення ще й складним поділом. І машину йому дозволила забрати.
Ну, як дозволила? Не дуже він і питав. На ній до своєї любаски Уляни й поїхав, перед тим з квартири виніс все більш-менш цінне.
Зачинила вона тоді за колишнім чоловіком двері і зробила крок в інше життя, так званою «жінкою з доважком».
Спочатку зализувала рани від чоловікової невірності, піднімала свою самооцінку після сотень звинувачень у нікчемності, сірості.
Згодом прийшла до тями, в основному завдяки синові і тій злощасній квартирі, за яку треба було платити.
Дивно, але виявилося, що не такий страшний чорт, як його малюють. Прийшов, нарешті, в її душу спокій, а в матеріальному плані то взагалі легше стало.
Не треба обслуговувати ані вибагливого чоловіка, ані його машину, комуналка відчутно здешевіла. На основного їдака, який не сильно вкладався в сімейний бюджет, менше стало. Підробіток тоді знайшовся ніби сам собою.
Про Ольжині торти легенди і раніше ходили, а після розлучення з чоловіком з’явився час і бажання готувати на замовлення.
Охочих багато було – завдяки сестричці та дівчаткам з основної роботи. Замовленнями забезпечили спочатку, а там і сарафанне радіо запрацювало.
Сергій у школу пішов не гірше за інших одягнений і взутий. Розумник він у неї. Славка прийняв добре, за сестричку разом із Славком її вмовляв.
Хлопцеві вже 13 років, а жодних ознак підліткового бунту. Душа в душу все у них. Лише ось сьогодні брикнув, рюкзак кинув і не схотів з батьком спілкуватися.
А вона Богдана тільки заради сина на поріг пустила. На борщ він уже сам напросився. Здалося неввічливим відмовити.
А тепер ось сиди з гостем несподіваним, слухай його нісенітниці про те, що сина погано виховала, батька не признає. Але нічого, через хвилин двадцять Славко прийде, прикриє цю балаканину. Напевно Сергійко у парк до них побіг. Пояснить ситуацію.
Нарешті колишній чоловік, наситившись, остаточно відкинувся на стільці. І таке вдоволення на обличчі, наче шахтар додому повернувся після тривалої зміни!
Ціпко оцінив ремонт, ладну фігурку Олі і вирішив, що від добра добра шукати не варто. Все ж таки залишиться він тут.
Скільки жінок він змінив за шість років? Чотирьох! І де вони? Хто з них ось так його нагодує смачно, з ким із них йому жилося краще, ніж із Ольгою? Усім щось від нього треба було. А як залишився без грошей та машини, то й все. Зав’яли помідори і кохання минуло.
Спробував повернутися до Уляни, то в обличчя розсміялася і послала туди, де Макар телят не пас. Вона завжди гостра на язик була, цим і зачепила.
Весело з нею було, доки не зійшлися. Вирішила під свій каблук загнати. Та не на того напала, ні під кого Бодька не прогинався і не буде! Жінок багато, світ клином на одній не зійшлося.
Погуляв, так, поки холостякував. Але досить, мабуть, вистачить. Настав час до дружини повертатися.
Ото Ольга здивується та зрадіє! Нелегко напевно з сином справлятися. Он який гострий, одразу видно – без чоловічого виховання росте. Але нічого, з батьком уже все зміниться.
Знову ж таки – ремонт добротний, значить гроші є, можна і машину нову взяти. Ольга працює, їй точно позичку дадуть, щоб одразу – гарну, із салону тачку взяти.
Тільки-но зібрався свої плани озвучити, як ключ у дверях зашкряботів, ну це добре. Відразу хай і син у курсі буде – татусь повернувся, нове життя починається, без викрутасів, із суворим батьківським вихованням.
Замість Сергійка до тісного передпокою закотився рожевий візок, яким керував незнайомий чоловік, і його перевагу у фізичній формі Бодька оцінив відразу. З такими суперниками він би у суперечку не вступав. Не по зубах.
– Олечко, ми вернулися, Сергій у дворі залишився чекати, а в тебе хвилин десять, поки ми памперс поміняємо і коляску протремо. Збирайся, Соньку в машині погодуєш, щоб рієлтора не підводити, бо ж раптом корки.
Ольга ніби засвітилася. Очі заблищали радістю, губи розтягнулися в посмішці.
– Богдане, тобі напевно час, у в нас зустріч. Переїжджати вирішили. Цю квартиру вже Сергію залишимо, ще трохи і хлопець дорослий буде, а самі за місто перебиратимемося, але складно вибирати – хочемо, щоб не дуже далеко і школа була хороша, та й садок скоро буде потрібен.
Що-що, а такої підстави він від Ольги Богдан не чекав.
– От тобі й покірна овечка! Вартувало чоловікові за поріг вийти…
Де справедливість, скажіть? Сама у шоколаді, а його і сина позбавила, і квартири! Треба терміново до юриста, може вдасться відсудити хоч частину. А то проявив шляхетність, ага! Квартиру та сина їй залишив! А вона невдячна виставила його з дому та рада від чужих мужиків народжувати!
Перехожі обережно обминали скуйовдженого, погано поголеного, ну що гріха таїти – явно пошарпаного життям чоловіка, що бурмотів під ніс прокляття, стискаючи в кулаки змерзлі долоні.
Де він припустився помилки і як її можна виправити. Він ще доведе! Вони ще поскачуть! Такі, як Богдан, на дорозі не валяються!
