Що таке маминi обiйми i колискова перед сном, я знав хіба що з фільмів i книжок. Але одного разу найдорожча у світi людина знайшла мене! Я думав, ми більше ніколи не розлучатимемось. Та виявилось, що моя мама шукала зовсім не мене…
Я не пам’ятав її обличчя
“А де твоя мама?” – питали мене хлопці у дворi й однокласники в школi. У відповідь я вигадував цікаві, щоразу інші історії. У них моя мама плавала капітаном на човні у далеких морях, підкорювала найвищі гірські вершини, їздила в археологічні експедиції. Усi дивились на мене iз заздрістю – то ж треба, яка у Володьки “крута” матуся! Але правда була дуже далекою від тих дитячих вигадок. Я майже не пам’ятав її обличчя. I тим паче не знав, чим вона займається.
Моя мама банально втекла зi своїм коxанцем за кордон, коли мені виповнилося 4 роки. Тато потрапив під скорочення на роботi, у хатi не було анi копійки. А матуся любила веселе i безтурботне життя. От i знайшла собі чоловіка, який міг їй його забезпечити.
Я залишився з татом. Жили ми у справжніх злиднях. Добре, що тоді ми не мали фотоапарата. Тільки уявляю, як би я на фото виглядав: худе замурзане хлопчисько, у дранті з чужого плеча. Ні, не подумайте, що мій батько пив i я ріс, мов бур’ян при дорозі. Просто він майже не мав часу доглядати мене, бо був змушений заробляти копійки. То вагони, то на базарi щось розвантажував, ремонти людям робив.
У нас навіть не було квартири, тулились у кімнатці в гуртожитку. Батько зачиняв мене i йшов працювати. А я дуже боявся бути сам. Менi здавалось, що в кімнатi хтось є i от-от на мене нападе. Але на мій плач батько не реагував. Він змушений був iти, бо потрібно було за щось жити. Тому дитячі страхи мені довелось переборювати самому. Тоді я ще не розумiв, чому батько так часто залишає мене i куди зникла моя мама. Я плакав за нею, благав, щоб тато знайшов її i повернув. А він мовчав. Просто мовчав, нічого не пояснюючи. Тепер я знаю, що не міг він нічого сказати, бо самому серце боліло. То були дуже важкі часи.
Але ми не просто вижили, а й стали на ноги! Коли мені виповнилося дванадцять рокiв, тато знайшов постійну роботу, йому добре платили. Потім у нього з’явився знайомий, який мав непоганий капiтал. I чоловіки відкрили власну справу.
Спочатку привозили на реалізацію мийні засоби, якi тільки-но з’явились в Україні, потім – одяг, технiку. Ми забули про бідність.
Завдяки наполегливості й удачi тато домігся успіху. Але я бачив, що грошi, на жаль, дуже його змінили. Він i так був досить суворим від природи, а тепер взагалі став грубим і цинiчним. Він казав, що в цьому світі все можна купити за грошi. Я помічав, що батько не поважає людей. Коли приходив до нього в офіс, він при мені міг називати підлеглих “гнидами”. А ті просто мовчки терпіли образу. “А знаєш, чому? – питав тато. – Бо я тій свoлотi добру зарплатню даю. Мовчатиме, мов риба”.
I гірко, i соромно за тата мені було в таких випадках. Але я все одно дуже його любив. А до кого ж iще було мені горнутися, мама ж не давалася чути…
“Благаю, лише одна зустріч!”
Я закінчив школу, вступив до інституту на економічний факультет. Дуже хотiв бути незалежним від батька i його грошей. Одногрупникам я навіть не признавався, що син багатія, бо не хотiв вiдрiзнятися від інших студентiв. Але все одно дізналися.
До мене почали “клеїтися” дівчата. Тато казав, що вони це роблять заради грошей. Менi було образливо таке чути. Але, щиро кажучи, в більшості випадків батько не помилявся – я бачив, що так i є.
А потім я зустрів Галю. Від інших вона вiдрiзнялась тим, що повністю мене ігнорувала. Я доклав неабияких зусиль, щоб завоювати її. I врешті ми одружились. Через рік у нас народилась донечка Лариса. Я нетямився від щастя. Навіть завжди похмурий тато радiв за мене. Він прийняв мою дружину як рідну. Вона була простою дівчиною, без приданого. Але підкуповувала кожного своєю щирістю й оптимізмом.
Втім, у першi роки подружнього життя я знову згадав, що таке, коли треба рахувати кошти. Коли одружувався, якось не дуже замислювався, що родину годувати треба. Вирiшив перевестись на заочне. Але батько сам запропонував мені фінансову допомогу. Сказав, що навчання “галопом по Європах” нікому не потрібне, треба добре засвоїти усi тонкощі майбутньої професії. Від татової допомоги я спочатку відмовився, але потім зрозумів, що без неї дуже складно. Переїхав зi сім’єю до тата в особняк, бо раніше ми винаймали квартиру. I зажили ми усi разом тихо i спокійно.
Але одного разу той спокій перервав телефонний дзвінок. На екранi мого мобільного висвітився незнайомий номер. Жіночий голос привітався i замовк. Я поцікавився, хто телефонує. Відповідь пролунала як грім серед ясного неба: “Твоя мама…” Від несподіванки мені відібрало мову. Далi говорила вона: “Я розумію твою реакцію, синку. Але я дуже прошу тебе зустрітися зi мною. Благаю, тільки одна зустріч! Невже ти не хочеш мене побачити?”
“Я боялась твого батька”
Так, я хотiв. Я навіть дуже хотiв подивитись в очі жінці, яка проміняла свою дитину на коханця! Розповісти про своє дитинство, як це “солодко” без мами жити. Яким чином та жінка дізналась номер мого мобільного? Певно, хтось iз родичiв підказав…
Моя так звана мама призначила зустріч у ресторанi. Я зайшов до зали i відразу її впізнав. Підійшов, а вона кинулась мене обіймати. Я не відповів взаємністю.
Ми зробили замовлення. Мама вибрала собі найдорожчі страви. Я збагнув, що вона звикла до розкоші, раз дозволяє собі таке. I, не соромлячись, запитав її про це. Мама розсміялась. I сказала, що так, у неї є багатий чоловік. Зараз вона разом з ним приїхала в Україну, бо в нього тут справи. Все у неї добре, от тільки вона дуже розкаюється, що так вчинила зi мною. Розридалась, просила пробачення. I пояснила, чому не з’являлась усi ці роки.
Виявляється, вона телефонувала батькові. Але той пригрозив їй, щоб на очі нам не потикалась. Вона боялась його. “Ти ж знаєш його характер, – плакала мама. – Я боялась його лютi”.
Так, я її розумiв. Тато у гнiвi справді стpашний. В одну мить усi мої дитячі образи розвіялись. Коли йшов сюди, хотiв спитати її, як могла проміняти свою дитину на коханця. А тепер обіймав цю бідолашну жінку. I вона вже не здавалася мені чужою. Мамо, мамочко, рідненька! Я плакав i радiв, що вона у мене нарешті є.
Ми довго сиділи, розповідаючи одне одному про себе. Маминi очі світилися такою любов’ю, якої я ніколи не бачив у батькових. Потім офіціант приніс рахунок, я розплатився i повіз маму до готелю. Вона навіть не заходила в хол, а стояла на парковці i махала услід моїй автівці.
Ми ще кілька разів зустрічалися в різних ресторанах. Батькові я нічого не казав, бо мама про це попросила. Мовляв, не на часi. Але він звідкись довідався. Прийшов розлючений з роботи, почав кричати, що мама повернулась не заради мене, а заради грошей. Що багатий коханець давно її покинув i в неї за душею анi копійки, от i намагається нас “доїти”. Запитав, чи вона брала у мене грошi. Я відповів, що ні, я тільки оплачував рахунки в ресторанах. А тато сказав, що навіть цього достатньо, аби зробити певні висновки.
Того вечора ми дуже посварились. Я дорікнув батькові, що він усе в житті вимірює умовними одиницями, а так не можна. Він лише недобре усміхнувся: “Гаразд, сам усе побачиш!” I вийшов з моєї кімнати, грюкнувши дверима.
Невеселе кiно
– Я кiно приніс, – тато простяг мені диск. – Подивись, тобі сподобається.
– Веселе кiно?
– Для кого як, – відповів він. – Я реготав. А ти, мабуть, плакатимеш.
Те, що я побачив, справді викликало у мене сльози. Я знову відчув себе тим маленьким хлопчиком, який залишався на самоті в кімнаті гуртожитку i кликав маму. I вiрив, що колись вона обов’язково повернеться. Тепер мені було ще гірше. Я точно знав, що втратив її назавжди.
Читайте також: Ніколи не бажай зла на весіллі! Те, що Уляна побажала сестрі її життя і зруйнувало
Я бачив запис з татового кабiнету в офісi. Ось він сидить за столом… відчиняються двері… Хто це? Мама!
– Я рада тебе бачити, – усміхається вона до татуся. – Ти не змінився!
– Ти також, – відповідає він i кладе на стіл конверт. – Ось, порахуй. Тут стільки грошей, що тобі не доведеться ні про що думати принаймні кілька рокiв. Ну а там, можливо, знову когось підчепиш. Але укладаємо угоду – ти не наблизишся більше до Володі, а сім-карту викинеш. То як? Хлопцевi ти можеш запудрювати мізки, але мене тобі обдурити не вдасться. Я ж знаю, що тобі грошi потрібні, а не син. Що скажеш? Береш “бакси”? Тут багато!
Я бачив, як мама знітилась. Але це тривало недовго. Потім вона вхопила конверт i зникла з кабiнету.
А ще – з мого життя.
Я телефонував їй, але телефон не відповідав – вона була, як i всі ці довгі роки, поза зоною досяжності. А я так хотiв сказати, що дійсно їй повірив. Повірив, бо дуже хотiв, аби вона мене любила. Я думав, ми більше ніколи не розлучатимемось. Та виявилось, що моя мама шукала зовсім не мене. Грошi – ось що їй було потрібно.
Чи зрозуміє колись ця жінка, що залишиться самотньою i нікому не потрібною у старостi? Бо я не подам їй склянки води. У неї, крім мене, більше немає дітей, а свого єдиного сина вона уже втратила. Цікаво, за скільки ж вона мене продала?
Опубліковано 23 січня 2019 року
