Бабулечка.
— Бабусю, чому мама весь час на мене покрикує? То співаю голосно, то їсти захотіла не вчасно. Раніше мама була доброю, часто гладила мене по голові, і казала, яка я чудова дівчинка.
А як з’явилася Світлана, все змінилося. Та ще й цей дядько Семен сварливистий такий.
— Дариночко, немає такого слова «сварливистий», можна сказати просто — сварливий. Зрозумій маму, їй нелегко, новий чоловік, дитина народилася, їй допомагати треба.
— От коли мама жила з татом, було все по-іншому. Ми кожні вихідні ходили в кіно або в цирк, гуляли в парку, мама любила слухати, як я співаю. А тепер її все дратує. Співати не можна, бо Світланку розбужу. Бабусю, можна я у тебе поживу, я не шумітиму й пустувати не буду, обіцяю!
— Що ти, онученько, мама не дозволить. Вона і так злиться, коли ти до мене приходиш, боїться, що я тебе проти Семена налаштовуватиму. А навіщо це мені, ну не склалося в неї з моїм сином, буває, зате ти є, моя улюблена співоча пташка!
Бабуся обійняла Даринку і поцілувала в маківку. І так добре на душі стало, хоч хтось ще любить її. Семен поїхав на заробітки, приїжджав щорічно, привозив подарунки.
— Дарино, ти знову ходила до бабусі? Могла б мені допомогти, в магазин сходити треба, продуктів купити. І не галасуй, заради Бога, Світланка спить.
Життя Даринки змінилося два роки тому. Мама з татом почали лаятись, тато пішов, а потім з’явився дядько Семен, велика, похмура людина. Даринка його боялася, та слухалася. Іноді він купляв їй шоколадки, і питав, чи хоче вона братика чи сестричку.
Коли у мами почав рости живіт, Даринці пояснили, що скоро народиться сестра і треба буде її любити та допомагати мамі.
Даринка все частіше бігала до бабусі Ані і захлинаючись розповідала свої новини. Бабуся наливала в чашку чай із запашним чебрецем, і вони неквапливо розмовляли.
— Бабусю, а мене записали в гурток вокального співу, сказали, що в мене сильний голос. Я співала б і співала, але мама не дозволяє.
— Моя ж ти пташко! Приходь до мене, і співай, скільки душа забажає!
***
— Ганно Сергіївно, ви не могли б на деякий час взяти Дарину до себе. У нас так тісно, та ще Світланка нездужає весь час, а Семен без роботи залишився, важко нам.
— Звичайно, нехай поживе, адже я одна, буду тільки рада.
Даринка з радістю перебралася до бабусі та так і залишилася там, до закінчення школи. З мамою бачилися на вихідних, Даринка ходила до себе додому, як у гості. Світлана виросла примхливою і розпещеною, їй все прощалося. Семен почав прикладатися до чарки.
— Бабусю, я буду брати участь у конкурсі, запрошую тебе повболівати за мене. Маму кликати не хочу, бо вона все одно не прийде. Вона вважає моє захоплення співом безглуздям, а мені прикро. Шкода, що татко не приїде, він потішився б за мене.
І ще, спасибі тобі, бабусю, за чудову сукню, яку ти мені купила, ти, напевно, на неї всю свою пенсію витратися. Нічого, коли стану відомою співачкою, я тобі сто таких суконь куплю!
***
Через декілька років
— Дарино, ти чому не сказала, що тебе по телевізору показуватимуть? Я б усім розповіла, щоб подивилися. Це ж треба, моя Дарина стала співачкою, хто б міг подумати!
— Спасибі бабусі. Це вона мене завжди підтримувала та підбадьорювала, коли я сумнівалася. А тобі не було до мене ніякого діла, адже є Світланка, Семен, а я так, безкоштовний додаток.
— Та що ж ти таке кажеш, безсовісна! Ти завжди Світланку не любила, думаєш, мені було приємно це бачити? Ви ж сестри, і ти маєш допомагати їй. От, як тільки Світланка закінчить школу, ти допоможеш їй прилаштуватися в гарне місце, у тебе ж, напевно, є круті знайомі, все ж таки ти співачка.
Ось у цьому вся мама. Дарина кинула слухавку, їй не хотілося продовжувати розмову.
— Бабусю, я відвезу тебе у найкращий санаторій, в мене є гроші, ти тільки тримайся!
— Ех, Дариночко, мені вже нічого не допоможе. І знаєш, я йду зі спокійною душею та совістю. Адже в мене є ти, моя співоча пташечка, моя радість. Я зробила для тебе все, що змогла, завжди вірила, що все в тебе вийде. Шкода, правнуків не побачу, та ти із цим не затягуй, у нас жінок вік короткий. Пісні піснями, а дитинку треба.
Дарина не знаходила собі місця, бачачи, як бабуся з кожним днем згасає. Її не стало в той день, коли Дарина брала участь у концерті. У Дарини з’явилося погане передчуття, але вона не могла поїхати чи подзвонити бабусі.
Стоячи біля щедро встеленого квітами горбочка, Дарина помітила на огорожі маленьку пташку, яка з цікавістю дивилася на неї. Пташка крутила головою, і ніби хотіла щось сказати.
«Бабусю, це ти? Я знаю, що ти десь поруч, я відчуваю твоє тепло. Як же мені тебе не вистачає, так хочеться зануритися в твої теплі руки, і щоб ти називала мене своєю маленькою співочою пташкою».
Коли у Дарини з’явилася донька, вона назвала її Анею на честь бабусі.
Notatky optymistky.
Фото ілюстративне.
