Ми дружили з інституту, а тепер, коли вже нам за сорок, то наша дружба відновилася, бо я маю більше часу на подруг, а Світлана й так заміж не вийшла, тому вона завжди була готова мене вислухати і з дітьми моїми побути. Я їй розповідала, як мені ведеться в заміжжі і переконувала, що якби в двадцять років мені розказали чим те заміжжя пахне, то я б ніколи туди й оком не глянула.
– Ти так кажеш, щоб мене розрадити. – сумно зітхала вона.
– Ні, подруго, ні, я тобі це кажу, бо я тобі добра хочу.
Скажіть чесно, хіба ви ніколи не думали таке? Не думали, якби жили самі, їли скільки завгодно шоколаду і не думали про фігуру, спали вволю, а не крутилися навколо дітей та чоловіка.
Але останнім часом я побачила якісь в ній зміни і запідозрила, що вона в когось закохалася. А я тоді візьми і ляпни. Де ж я знала, що це правда? Я ж пожартувала, хоч і є в тому й трохи правди, але хто ж з нас та без комплексів?
Так от, вона така замріяна сиділа. А я й кажу:
– Тільки не кажи, люба моя, що ти в когось закохалася? А як скажеш, що він відповідає тобі взаємністю, то я взагалі впаду.
– Ти думаєш, що мене важко полюбити?
– Чого ж, не важко. Ні я тебе стільки років люблю і терплю, ти наче мій другий шлюб, – сміюся я, – Але давай я вгадаю, який тебе чоловік полюбив.
– І який же?, – нахмурилася вона.
І тут я вгадала, просто вгадала, а вона отак відреагувала, що тепер нашій дружбі кінець.
– Ти думаєш, що тільки ти варта того аби отримувати від життя вершки, а я маю кислячок пити? То з твоїми невихованими дітьми сидіти, то годинами чути, як ти свекруху не любиш, то який у тебе чоловік лінивий, то одяг тобі позичати новий, бо тобі більше личить! З мене досить і я більше не буду за першим твоїм покликом бігти до тебе, бо ти здається забула виключити праску!
– Тоді мені віддавай ключі від моєї квартири, – випалила я.
– Тримай, – вона кинула ключі і пішла.
І з чого такий робити клопіт та такий концерт? І що тепер я не зможу її попросити поливати квіти, поки я буду на морі? Прийдеться у неї забрати мої гроші, які я складаю собі на нове пальто, бо вдома швидко знайдуть і треба буде пояснювати, не можна попросити здати покази лічильників, коли нас нема… Чи прийняти родичів, які хочуть перебути кілька днів, щоб вона їх і прийняла і все показала, у неї ж і так купу вільного часу. Було.
А все через мій гострий розум, бо я сказала їй, що її обранець лисуватий…
– Так, Світлано, твій кавалер лисий, і чим менше у нього волосся, тим краще він до тебе ставиться.
Так я їй сказала, а вона вся зблідла.
– Ти на що натякаєш? Ти наявність волосся видаєш за якусь людську якість? Та твій Володя весь в шерсті, а людяності й на пів нігтя!
Вона так розпалилася, що я не могла її спинити і далі ось та вся розмова. І як їй тепер пояснити, що я просто пожартувала? Я люблю лисих людей, я в захваті від Стетхема, від Він Дізеля, а Брюс Вілліс? Я його просто обожнюю. Ну, пожартувала я так, пожартувала, як мені їй це пояснити? Що порадите?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
