Не те, що доньчиних, моїх і сварять більше і зауважень більше, а доньчині за одні і ті самі провини аж на хитання пальчиком заслужили.
Тому я в свекрів ніколи дітей і не лишала. В мене своя мама є і вона моїх дітей любить понад усе.
А до чоловікових батьків як приїдемо на якісь свята, то й одразу їхали.
Додам також, що свекри живуть самі, а їхня донька Ліля привозить їм дітей на літо чи на вихідні і може спокійно залишити на цілі канікули, бо дід з бабусею онуків доглянуть.
А ці діти ще менші за мої, п’ять і вісім років, але це не спиняє Лілю і її чоловіка.
Я звикла завжди покладатися на себе і на садок та школу, бо моя мама теж в селі і до нього таки далеченько.
Влітку стараюся поїхати до мами тоді, коли у мене відпустка, а всі інші дні діти зі мною в місті.
Як то кажуть, нікому зі своїми дітьми не докучаю, але система дала збій.
Нам з чоловіком випала нагода поїхати на відпочинок вперше за десять років і тут виникло питання – куди ж діти дітей?
В місті у нас нікого знайомого немає аби на них дітей залишити, всі родичі по селах, а на колег та друзів покладатися якось не хочеться.
Як на зло, мама моя вже кілька років була за кордоном і саме вона вибила нам чудовий будиночок біля моря не за всі гроші світу. Її сеньйора володіє цим будинком і погодилася його нам орендувати на два тижні.
Погодьтеся, що таке не часто випадає в житті, особливо, коли ти живеш від зарплати до зарплати і відкладаєш на все.
– Сергію, а коли ще, – кажу чоловікові, який сумнівався чи їхати, – Діти ще замалі аби їх в коледж пхати, є лишні гроші, які ти точно на свою машину витратиш, я тебе знаю… А тут така можливість! Разом за ці роки! Без дітей!
Неохоче чоловік погодився і ми вирішили, що повеземо дітей до його батьків.
Чоловік зателефонував мамі і все пояснив, що їдемо на відпочинок і треба кудись дітей діти. Мама й згодилася, тим більше, що вона мені завжди докоряла тим, що мої діти її так не люблять як Лілині.
– Ти, Світлано, так дітей виховуєш, що вони ставляться до нас, як до чужих.
А хто тому винен – питаннячко ж не до мене. Як ділити все між власними дітьми, мовляв, хата дістанеться Лілі, пенсію свою вони теж дають туди, бо Ліля їм пам’ятник поставить, діти у Лілі краще виховані і лагідніші, а не такі як наші, замкнуті і непривітні…
Ой, нема прости сил це все переказувати.
Так от, веземо ми вже дітей, набрали і їжі, іграшок, смаколиків, все, що їм там знадобиться. Заїхали на обійстя, а там вже Лілині діти…
Виходить свекруха з хати і давай говорити, що вона з чотирма дітьми не справиться, бо Ліля поїхала на заробітки з чоловіком, отак їм раптово випав шанс заробити копійку.
– То не те, що ви собі захотіли погрітися на сонці, а по поважній причині. Так що я з вашими дітьми не зможу побути.
Я була страшенно засмучена, але вже нічого не говорила, бо бачила, що й Сергія ця ситуація сильно зачепила.
– Хоч раз по-людськи вчинити не можуть, – говорив він, а я й не сперечалася.
Ми довго радилися, що зробити, а потім чоловік і каже:
– Беремо їх з собою, витратимо гроші на паспорти і поїдемо машиною.
Ми влетіли в кругленьку суму з тими паспортами, бо робили термінові, але змогли відпочити на морі. Ще й мама моя дітей брала до себе на вихідні, тому ми й трохи разом побули.
А Ліля й мати його навіть не розуміють, чому ми до них більше не приїжджаємо і ще й ображаються на нас.
Ви собі можете таке уявити?
Фото Ярослава Романюка.
