Я вже півроку зустрічалася з Данилом, але все відкладала його знайомство з моєю сестрою Дариною. Вона була для мене, як мама, бо старша на 12 років. Мамин перший чоловік і Даринчин тато покинув їх, коли доньці було тільки шість років.
Мама вдруге вийшла заміж, але коли й мені сповнилося шість років, передчасно пішла в Засвіття. Мій тато через рік одружився, а я залишилася жити з сестрою в маминій квартирі, так як батькова дружина виявилася класичною мачухою, а я нізащо не хотіла розлучатися з Дарусею.
Дарка любила спорт, особливо легку атлетику, а потім захопилася альпінізмом. І то неспроста. Бо закохалася в альпініста Кирила. Та вони так і не встигли повінчатися, бо розлучницею стала одна підступна вершина, що навіки забрала її коханого.
Дарина не могла більше нікого полюбити, всю себе присвятила мені і навіть слухати не хотіла про заміжжя, але мене вже занадто контролювала.
Щоб якось заробляти на хліб насущний, ми з сестрою відкрили власну фотостудію. Як тільки ми сплатили кредит, почали непогано заробляти. Я почала все частіше відпрошуватися в Дарини на побачення з Данилом, а вона наполягала, щоб я познайомила їх. Я давно б на це зважилася, але остерігалася реакції сестри, адже мій хлопець був інструктором із скелелазіння – вид спорту, до якого Даня залучив і мене. А він, виявляється, мало чим безпечніший від альпінізму.
Знайомство Данила з сестрою прискорило те, що я погано заховала скельники – спеціальне взуття для лазіння по скелях. Прибираючи, Дарина побачила їх і влаштувала мені допит. Я призналася, що разом зі своїм хлопцем тренуюся в скелелазінні і не збираюся відмовлятися ні від Данила, ні від тренувань, незважаючи на те, що трапилося з її Кирилом. Отже, хай знайомиться, але не перешкоджає нам через свої переживання.
На диво, Дарина зразу знайшла спільну мову з Данилом. Він навіть переконав її прийти на тренування і згадати те незабутнє відчуття радості, коли силою власного тіла піднімаєшся на висоту стрімкої скелі.
Я помітила, як у сестри знову засяяли очі.
Та ми раділи недовго. Один прикрий випадок розбив наші мрії про улюблену роботу. Під час зйомок у студію зайшов відвідувач, який виявився чоловіком нашої клієнтки і ще тим ревнивцем. Допитуючись у дружини, для кого вона готує такі шикарні світлини, навіть не слухаючи її виправдань, він почав так сильно жестикулювати, що зачепив нашу дорогу фотокамеру, яка впавши з висоти полиці, розлетілася на частини.
– Ви маєте відшкодувати нам збитки, – сказала Дарина, – а то подаю на вас до суду.
– Не дочекаєтесь! – була відповідь. – Зі мною краще не зв’язуватись!
– Я цього так не залишу! – сестра хотіла зателефонувати правоохоронцям, але не знайшла мобільний.
Ми згадали, що в обідню перерву заходили в кав’ярню. Тож чи не варто запитати бариста. Дарина не хотіла вірити, і все ж пішла. А я тим часом навідалась до майстра з ремонту, але він сказав, що краще купити новий фотоапарат, а цей продати йому на запасні частини. Я вирішила порадитися з сестрою.
У фотостудії я застала сестру дещо веселішою. Вона розповіла, що приємний бармен повернув їй мобільний, пересвідчившись за описом, що це її власність. А ще люб’язно попросив номер телефону, але вона не сказала, бо їй не до знайомств.
Я насварила Дарину, назвала старою дівою, і вона образилася. Та я перепросила її, вмовила ввечері знову піти в кав’ярню і віддячити баристі, замовивши американо з молоком та їхні фірмові тістечка.
Ми познайомилися з Сергієм. Я простягнула йому візитку фотостудії, мовляв, чи не бажаєте замовити в нас свій портрет. Адже Дарина нізащо не відважилася б, а ще я розповіла про наші проблеми, через які сестра така засмучена. Сергій сказав, що в його брата Романа золоті руки, і, можливо він зміг би полагодити наш фотик.
Сергій зразу ж зателефонував йому, і через десять хвилин Рома прийшов. Але Дарина намагалася піти. Вона дивувалася, як я можу віддати дорогий фотоапарат людині, яку вперше в житті бачимо. Мені вартувало зусиль стримати її та заспокоїти. «А що ми втратимо, Аліно, як нам уже раз відмовили в ремонті», – нарешті погодилася сестра. Добре. що хлопці не помітили нашого збентеження, а то Роман не взявся б за справу.
Наступного дня я ходила в справах, а коли повернулася у фотостудію, побачила там Сергія. Він сказав, що під час падіння фотокамери постраждала електроніка, і що ремонт коштуватиме вісім тисяч.
– Вісім – це ж не сімдесят за новий, – я стрибала від радості і щиро дякувала.
Сергій сміявся:
– Зате пообіцяй мені, що вмовиш Дарину продовжити спілкування зі мною.
Але Дарина й сама була рада, що сподобалася Сергієві. І наша історія щасливо завершилася поєднанням двох пар сердець. Таке воно – Життя.
