Щодня я читала його гороскоп, старалася непомітно покласти газету на стіл, перевернувши на останню сторінку, а потім, як могла, робила все, щоб передбачення збувалися. Це була моя таємна гра. Але якби я знала, куди вона мене приведе, можливо, зупинилася б раніше

«Гороскоп на березень обіцяє Терезам новий сприятливий період. Причому він почнеться в усіх сферах – удома, на роботі й у стосунках. Незважаючи на всі труднощі, які приготував вам цей рік, ви успішно з усім впораєтеся, а ще отримаєте нові знання та цінні життєві уроки», – прочитала я на останній сторінці часопису, бо завжди вірила в те, що зірки знають більше, ніж ми.

Ще з дитинства мене зачаровували загадкові гороскопи, які обіцяли щастя, багатство чи застерігали від неприємностей. А коли я влаштувалася офіс-менеджером на комерційну радіостанцію, моє захоплення небесними світилами стало ще більшим. Чи не тому, що тут працював він – Ярослав, популярний ведучий ранкового шоу, чиї дотепи та приємний голос змушували прокидатися навіть найзавзятіших соньків. Усі жінки в офісі зітхали за ним, але я вірила, що зірки мали особливий план для нас із ним.

Щодня я читала його гороскоп, старалася непомітно покласти газету на стіл, перевернувши на останню сторінку, а потім, як могла, робила все, щоб передбачення збувалися. Це була моя таємна гра. Але якби я знала, куди вона мене приведе, можливо, зупинилася б раніше…

Я ніколи не визнавала свого захоплення Ярославом навіть перед собою. “Це просто професійна повага”, — казала я подрузі Марині, яка працювала зі мною на радіостанції. Але всередині я добре знала правду.

Щоранку я приходила до офісу першою, переглядала список гостей для ефіру і тихцем підкидала ідеї, які могли б зацікавити Ярослава. Якось я домовилася з PR-менеджером популярного гурту, щоб їхній вокаліст завітав на шоу. Ще раз виклопотала для Ярика премію, переконавши шефа, що його передача значно підвищила рейтинги.

Моїм улюбленим заняттям було принести Ярославу філіжанку кави, коли з кардамоном, коли з корицею, запам’ятавши, що він любить з ложкою цукру і краплею вершків. У ті короткі миті, коли він піднімав погляд від монітора і дякував, я відчувала, ніби зірки посміхаються мені.

Гороскопи для Ярика я читала завжди наперед. Якщо там писали, що на нього чекає приємна несподіванка, я придумувала, як організувати ту несподіванку. Квитки на тенісний турнір, про який він якось згадав, виявилися справжнім хітом. Він навіть сказав, що це “день, коли зірки на його боці”.

Але був і момент, коли все пішло не так. Одного разу запрошений гість на ефір затримався через затори, і Ярослав не знайшов нічого кращого, як звинуватити мене. “Неля, ти ж мала передзвонити йому ще раз! Це ж елементарно!” Я промовчала, хоча знала, що не винна..

Шеф теж усе бачив. Його погляд був суворий, але, здавалося, співчутливий. У ту мить я не розуміла, чому він так уважно стежить за всім, що відбувається між мною та Ярославом.

Якось Ярослав обмовився, що мріє про інтерв’ю з успішним підприємцем і філантропом. Це був непростий виклик, бо таких людей важко заманити на комерційну радіостанцію. Але я вирішила, що це мій шанс.

Протягом кількох днів я штурмувала поштову скриньку секретаря підприємця, писала офіційні листи і навіть намагалася зателефонувати особисто. Зрештою, після десятка спроб, вдалося: він погодився дати інтерв’ю.

Я знала, що Ярослав буде в захваті. І справді, коли я принесла йому цю новину, він широко усміхнувся:

– Нелю, ти справжня фея! Як тобі це вдалося?

Моя душа співала. Але замість визнати, як багато зусиль я доклала, я лише відмахнулася:

– Просто трохи наполегливості.

Ще один випадок стався, коли Ярослав втратив свій улюблений брелок від  ключів. Він виглядав сумним і навіть сказав, що, мабуть, це знак від зірок про щось погане. Я вирішила будь-що знайти згубу. Довелося навіть обшукати сміттєвий контейнер біля офісу, але я таки знайшла його. Ярик зрадів:

– Оце так удача! Небеса справді мають до мене прихильність.Мені хотілося сказати, що це я, але  промовчала.

Згодом я почала помічати, що всі свої “успіхи” Ярослав списує на гороскопи. Мене це дивувало, але я відмахнулася: головне, щоб він був задоволений, чи не так?

Мій бос, Сергій Олексійович, був людиною стриманою і небагатослівною, але його очі завжди уважно спостерігали за тим, що відбувалося в офісі. Він, мабуть, давно помітив моє захоплення Ярославом. І хоча я намагалася бути максимально непомітною, шеф, здається, розгадав мої мотиви швидше, ніж я сама.

Одного ранку він викликав мене до себе в кабінет.

– Нелю, – почав Сергій Олексійович, уважно дивлячись мені у вічі, – ти віриш у гороскопи, так?

Я зашарілася, але чесно відповіла:

– Так, вірю. Вони часто справджуються.

– Зрозуміло, — коротко відгукнувся він і задумливо глянув у вікно. Потім додав:

– Знаєш, у мене є один знайомий, який пише гороскопи для популярного журналу. Він справжній професіонал. Якщо хочеш, я можу домовитися, щоб він зробив щось особливе для наших співробітників. Я зраділа такій можливості і навіть не здогадувалася, що це була частина його задуму.

Наступного дня я принесла свіжий випуск того журналу. Гороскоп для Терезів – знаку Ярослава – був не з найкращих. Там йшлося про те, що його чекають неприємності на роботі, можливе пошкодження під час спортивної гри і непорозуміння з друзями.  Я не могла ігнорувати застереження і спробувала “рятувати” Ярослава від усіх негараздів.

– Ярику, краще перенеси інтерв’ю із заступником мера на другий тиждень.

– Ярославе, завтра не найкращий день для занять спорту. Читай, зірки попереджають про ризик щось пошкодити. А сьогодні не грай в шахи з Денисом, а то ще посваритесь.

Він прислухався, навіть не задумавшись, чому це я так ним переймаюся. Але ні від неприємностей, ні від непорозумінь Ярослава я не врятувала. Йому влетіло через відкладений ефір із заступником мера, а друзі образилися, що не прийшов на спортивний майданчик і відмовився від партії в шахи. Ярослав невдоволено зиркнув на мене.

– Нелю, ти своєю вірою в ті дурниці тільки все зіпсувала. Краще б я тебе не слухав.

Я довго не могла оговтатися від слів Ярослава. Усі мої старання, усі “знаки зірок”, які я створювала для нього, здавалися марними. Я була розчарована не лише в собі, а й у гороскопах, які завжди вважала джерелом мудрості й орієнтиром у житті.

Наступного дня я з’явилася на роботі із важким серцем. Сергій Олексійович, помітивши мій настрій, запропонував каву у своїй улюбленій кав’ярні неподалік. Я здивувалася, але погодилася – він рідко запрошував когось на такі розмови.

– Нелю, – почав він, коли ми сіли за столик біля вікна, – ти помітила, як сильно залежиш від цих гороскопів?

– Я просто завжди вірила, що зірки не брешуть, – зітхнула я.

– А чи помічала ти, що іноді “передбачення” самі собою здійснюються, бо ти цього прагнеш? Або ж навпаки, все йде шкереберть через твої надмірні старання?

Його слова змусили мене замислитися. Я згадала всі ті моменти, коли допомагала Ярославу, випрошувала премії, організовувала зустрічі. Можливо, я й справді бачила не реальність, а те, що хотіла побачити?

– А ви вірите в гороскопи? — запитала я в Сергія Олексійовича.

Він усміхнувся.

– Давай на «ти». Я вірю в людей. І в тебе, Нелю. Бо я бачу, як багато ти здатна зробити для тих, хто тобі небайдужий. Але мені шкода, що ти витрачаєш ці сили на того, хто не цінує їх.

Його слова стали для мене холодним душем. Ярослав, на якого я витратила стільки часу й зусиль, ніколи не бачив у мені нічого, окрім старанної співробітниці. А Сергій Олексійович, цей мовчазний і стриманий чоловік, здається, знав мене краще, ніж я сама.

З того дня я почала по-іншому дивитися на світ. Я більше не відкривала ранком гороскопи, а почала планувати день за власними бажаннями. Я перестала думати про Ярослава.

А Сергій Олексійович продовжував бути поруч. Він завжди підбадьорював, хвалив і просто слухав.

Згодом я зрозуміла, що його присутність для мене важливіша за всі “знаки” небес.

Якось ми сиділи в офісі, коли він несподівано запитав:

– Нелю, не бажаєш зі мною повечеряти? Я обіцяю, гороскопи нам не знадобляться.

Я розсміялася, і вперше відчула, що зірки більше не керують моїм життям.

А як ви ставитеся до гороскопів?

You cannot copy content of this page