fbpx
Історії з життя
Щойно стало відомо про майбутнє поповнення у нашій родині, як мама покликала мене сказала: “Доню, тепер ти станеш старшою сестричкою. Запам’ятай, ти повинна будеш допомагати молодшій що б не сталось. Віднині – це твій обов’язок на все життя”

Я маю сестру, яка молодша від мене на дванадцять років. Батьки дуже трепетно ​​ставилися до молодшої, бо:

— Ірочко, це твоя молодша сестра і ти повинна про неї піклуватися і допомагати їй у всьому. А коли виростеш, то це буде твій прямий обов’язок. Ти ж старша, – ось, що я чула з моменту появи сестрички на світ.

Я й виросла з тією думкою, що зобов’язана допомагати молодшій сестрі. І допомагала щиро і від усієї душі.

Коли сестра закінчила школу і гостро постала потреба в оплаті навчання, я половину своєї зарплати віддавала батькам, бо:

— Хто ще їй допомагатиме, як не ти? У нас стільки грошей немає. Ти самостійна і працюєш, от і допомагай!

Тоді нікого не хвилювало, що я щойно розійшлась із чоловіком і переживала не найкращий період свого життя. Навпаки! Потрібно допомагати, що б не було.

У тридцять п’ять років я вийшла заміж вдруге. Єгор у мене досить таки забезпечений, але не батьками, а власною і нелегкою працею. Було весілля без допомоги моїх батьків. Тоді мій чоловік взяв усі витрати на себе.

Батьки та молодша сестра одразу активізувалися. Про те, що от саме зараз цієї миті щось потрібно усім, я чула ледь не щохвилини. Не повірите, я пнулась, намагаючись кожному догодити, допомогти.

А тут терміново захотілося молодшій сестрі машину. Ось прямо терміново. Батьки не допоможуть, вони ж уже літні, хоч і працюють, а от на машину не зароблять ніяк. Так є старша сестра! Вона точно не відмовить. Бо ж повинна! Стільки років допомагала і зараз допоможе.

Але я взяла і відмовила… Тоді я саме чекала на первістка і в мені щось “клацнуло”.

— Та скільки ж можна! Все життя на мені “їздили”. Досить! Сестра вже доросла, нехай сама себе забезпечує! І машиною і квартирою! Відчепіться вже від мене! Набридло. – заявила я матері, коли вона вчергове нагадала мені, що я “повинна”.

Вислухала тоді я від батьків та молодшої сестри багато про себе “добрих” слів. За всю мою багаторічну допомогу…

Десять років минуло, як зіпсувала я стосунки із родичами. Нічого, пережила, просто відсунула їх подалі і зайнялася своєю сім’єю. І не шкодую, що так тоді вчинила.

03,01,2023

You cannot copy content of this page