Я хоч і одинока жінка, але маю справу яка приносить мені непоганий прибуток. Мені син колись собачку подарував. Породу казати не буду, але Мілка моя мала паспорт і дуже хорошу родослівну. Якось у мене з Мілкою справа пішла. До мене за цуценятами з-за кордону приїздять і на кілька років вперед розписане потомство.
Син одружений, жили із дружиною своєю окремо від мене на орендованій квартирі. Наші світи не перетинались, аж до вересня минулого року. Спочатку, син мій роботу втратив, пішов на підробітки. основним годувальником невістка стала, але не змогли вони і оренду виплачувати і на життя сім’ї із двома дітьми залишити якісь гроші.
Одного вечора син подзвонив і попросив прийняти їх до того часу, поки вони на ноги не встануть. Ми всі розуміли, що буде не просто п’ятьом у двокімнатній квартирі, але я дитині своїй вирішила допомогти.
Так ось, щойно у дім заїхав син із сім’єю, як виявилось, що у внучки моєї меншої непереносимість шерсті собачої. Чхає мала, сльози з очей і носа їй заклало. невістка вже й коврики зняла, вже й миючим пилососом щогодини проходилась, уже й провітрювала приміщення, але все намарне.
Тоді син мій із властивою йому завзятістю і категоричністю заявив, що якщо обирати, то повинна залишитись у домі дитина. Дав мені три дні терміну аби я знайшла новий дім для Мілки, інакше піде просто на вулицю.
Я отетеріла від таких слів. Вибачайте мене, але для мене Мілка то і є моя дитина. Хто тримає тварин домашніх, той мене зрозуміє. Як це – знайти нового господаря, то ж не плюшева іграшка якась.
Коли невістку з онукою забрала бригада швидкої, син хотів Мілку винести на вулицю просто так, але я не дала. Тоді він заявив, що вони підуть, якщо я така принципова і не розумію в житті анічогісінько.
Тижня в мене син із сім’єю не прожив, а з’їхав. Тепер ось спілкуватись не хочуть зі мною, бачте образились дуже.
А я вважаю, що тут ніяких образ бути не може. ну хіба б адекватна людина просила б про таке? Як можна узагалі обирати в такому випадку?
От скажіть, ви б послухали свого сина?
