Минуло року Надія Петрівна на початку червня приїхала на літо до рідного села уперше не сама, а з двома онуками — восьмирічним Юрком і шестирічною Даринкою. Син і невістка попросили, бо взяти відпустку поки що не виходило. Щоліта їздили з малими дітьми на море — та яке тепер море! Через матеріальну скруту найнадійнішим варіантом лишалися тільки «сільські канікули».
Син підключив їм телевізор, комп’ютер, залишив два мобільні телефони — все те, чим діти гаяли час у місті. І все ж, не полишаючи улюблені урбанізовані інновації, онуки наверталися до природи. Їх цікавили річка, вкриті польовими квітами смарагдово-зелені луки, березовий гай і, звісно ж, город.
Харчів дітям батьки навезли повний холодильник, та їм хотілося знайти і з’їсти ранню полуницю, з нетерпінням очікували ягід шовковиці. А бабуся кинулася додатково садити й сіяти — цибулю на перо, огірки, редиску, розсаду перцю й помідорів.
Тож уранці, приготувавши онукам сніданок, вхопила сапку й подалася на город. Ось і вродили вже редиска, зелень — щавель, салат, петрушка. Можна зелений борщик, вітамінний суп на обід приготувати.
Необробленою виявилася ще одна ділянка — метрів із десять квадратних. Чим же її засадити? Поки над цим міркувала, з хати вибігли онуки. І відразу до неї:
— Бабусю, давай і ми допоможемо.
— Та чи варто, дітки? Ви ж бур’яну від редиски й помідора не розрізняєте — все повириваєте й висапаєте!
Даринка ж, розглянувши навкруг, показала, де бур’ян, а де редька, щавель, салат. Юрко рвав редиску, зелень на обід.
— А тут що росте? — запитали обидвоє, поглянувши на «нічийний» город.
— Один бур’ян, — пояснила бабуся. — Треба щось посадити.
— Бабусю, скажи, що саме, а ми посадимо собі городик, — радісно запропонували онуки.
І раптом Надія Петрівна пригадала давно забуте — традицію свого дитинства. Навесні мама виділяли на городі грядочку: юна Надійка щороку сама її засаджувала улюбленими овочами і неодмінно — квітами. Що там тільки не росло! По кущах картоплі розплітався гарбуз, на соняхи, що повертали голівки за сонцем, високо вилися горох і квасоля, з кукурудзи звисали огірочки. Такого дивовижно мирного й веселого сусідства не було ніде — на «дорослому» городі панувала сівозміна. А тут попри її недотримання родив щедрий врожай. Отак і народжувалася любов до землі — любов, що тягне до неї все життя… Справді, чому б не посіяти насіння цієї любові у серцях онуків?
Даринка з цікавістю й радістю вибирала запропоноване бабусею насіння, Юрко ж обгородив диво-городець сухим хмизом, зібраним на березі. А після обіду дружно взялися до роботи. Вперше бабуся Надя побачила в онуків таке щире захоплення. Поставили тички, на які плестимуться посіяні огірочки, квасоля, горох, а поруч Даринка посіяла квіти — королевий цвіт, кручені паничі. Юрко, як досвідчений господар, позастромлював у землю гарбузове насіння…
Уже за кілька днів після теплого червневого дощику з’являться перші сходи. І щоранку діти поспішатимуть сюди, до свого диво-городця, спостерігати за землею, сонцем, росою, першими сходами і найпершим власноруч вирощеним урожаєм. Кожен день привчатиме їх до роботи на землі, даруватиме втіху. І на цих кількох квадратних метрах протягом літа здійснюватимуться мрії, втілені у бабусиному насінні.
Увечері втомлені й щасливі онуки солодко заснули. Заснули, забувши про щоденні у велелюдному місті комп’ютер, мобілки, телевізор. Уві сні Даринка радісно усміхалася. Що їй наснилося? Перші плоди з городця, квіти? Чи зоріла у цій усмішці народжена сьогодні любов до землі? Перша насінина, що зійшла, посіяна у землю. Землю, що дає щедрий урожай. Землю, на якій народився й зростаєш…
За матеріалами – Вербиченька.
Автор – Світлана ПОГУЛЯЙЛО.
Фото ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
