Ось, буває: гості пішли, господиня видихнула: “Слава Богу, всім всього вистачило!”, сіла, втомлена, за стіл, який ще потрібно прибрати, і доїдає фірмовий салат прямо з салатниці з думкою: “Хоч спробую, а то завжди ніколи”…
І салат такий смачний, і господиня така щаслива … У вас так буває?
Ми з донькою зараз відпочиваємо на морі.
Ходимо до нього вранці, коли всі шезлонги зайняті, і близько 8 вечора.
Вечірнє море – таке ж, як і вранці, ласкаве, тепле, ніжне.
Але все – наше!
Вдень народу повно, крики, виски, кукурудзяні качани під ногами і дитячі формочки по всьому березі.
– Сергію, вийди з водиииии! Вийдииии, кому сказала !!!!
– Наталююю, тут кукурудзааа! Будеш кукурудзу?
Прямо какофонія звуків.
А ввечері – нікого. Ну там парочка людей в різних кутах пляжу причаїлася.
Я відчуваю себе тут вечорами, як та господарка.
Ми ніби ходимо “доїдати море з розбурханого пляжу”. І нам смачно і щасливо.
Щовечора (ми тут всього три дні) я бачу, як разом з нами приходить до моря цікава пара: дорослий красивий чоловік років 37 і жінка похилого віку, у якої явно сильно бoлять нoги.
Спочатку вони повільно йдуть по піску, він її підтримує під руку і за талію, а біля самої кромки він ставить шезлонг, паралельно морю, і вони разом сідають на нього.
Він знімає спочатку свої шльопанці, потім сідає навпочіпки і допомагає їй зняти її ортопедичне взуття, і вони із задоволенням занурюють ноги в море.
Він дуже терплячий, хоча жінка сильно його уповільнює.
Напевно, це мама.
Я люблю придумувати долі незнайoмим людям.
У перший день я була дуже щаслива (ми прилетіли з холоду в тепло, я не могла натішитися сонечку) і подумала, що ось цей хлопець – хороший син.
Мама виростила його одна, і він, напевно, любить її щиро, і ось такими поїздками до моря віддає “синівський обов’язок”, але йому не в напряг.
На наступний день я була заморочена проблемами, і всередині жила підвищена тривожність. Я була роздратована, рвучка, хотіла швидше дожити до сну і заснути, тому що вранці мала настати визначеність.
Побачивши цю пару в той день, я вирішила, що моя початкова версія про них занадто ідеальна. Додамо в неї життєвості.
Він, напевно, пережив розлучення, замішане на зраді, і тепер лiкує душу мамою. Мама – єдина жінка, яка не зрадить.
Або навпаки, він такий гульвіса, гравець, бабій, пополоскав за життя матері нерви не хило, а зараз, коли їй поставили складний дiaгноз з конкретним терміном життя, він ніби надолужує те, що не встиг мамі дати, ніби вибачається так, привозячи її на море, і це його потреба.
Тому мама така… трошки засмучена, і виглядає втомленою.
Ніби вона не з сином, а на морі. А, може, подумки вже не на морі, а десь … далі, глибше.
На третій день до нас приєдналися знайoмі. Олена і її діти-одноліткки.
Вони грали з моєї Катюшею, і Олена підсіла до мене на шезлонг.
– Жaхливо тут ввечері, так? – зіщулилася Олена . – Вдень весело, а ввечері так безлюдно, ніби всі вимepли …
– А мені подобається. Навпаки, ніби все – мені. Нам. Все море в нашому розпорядженні.
– Ми ходимо сюди вечорами, тому що мої – некеровані. Можуть облити когось із водних пістолетів … Вчора он пригощалися без дозволу чужою черешнею… Я голос зірвала кричати на них …
Я мовчу. Зазвичай я дуже контактна, але тут мені чомусь не хочеться спілкуватися. Хочеться тиші. Я відновлюю свій дзен.
Я вчора пережила стpес, а вранці сьогодні все стpaшне не підтвердилося. І хоча погані ймовірності позаду, почуваюся … невпевненою: чесно можна видихнути? Правда?
Діти бігають по пляжі і верещать…
Лена розповідає, що на ринку тут працюють шахраї, всі обважують і потрібно ходити зі своїм безміном.
І що знижки домогтися неможливо, вперті всі. І що всі заточені на те, щоб доїти туристів на бабки.
У цей час якраз знову прийшов той хлопець з мамою, вони сіли на шезлонг, почали дивитися на море.
Я посміхнулася їм. Ні, може, даремно я на них вчора … Може, просто щасливі мама і син … Радіють морю …
– Дивись, яка пара, – кивнула Лєна, спостерігаючи за ними і додала. – Напевно чорний ріелтор бабку пасе …
Я з подивом подивилася на Олену і раптом ясно усвідомила, що всередині кожного з нас вбудований свій особистий калейдоскоп, крізь різнокольорові скельця якого ми дивимося на життя. І бачимо зовсім різне, навіть дивлячись в одну сторону.
Але найголовніше, що цей калейдоскоп відображає наш внутрішній стан.
І чистота наших скелець співзвучна чистоті нашої душі.
У когось всередині – ясно і безхмарно, у когось закопчено образами, замазане мазутом злості, а у кого скло законопачене ненавистю на весь світ, і через скельце нічого не видно, крім дощок – хрест-навхрест.
І у кожного колекція таких калейдоскопів на кожен день.
І вранці разом з одягом, ми вибираємо собі калейдоскоп на сьогодні, через який ми цілий день дивимося на світ.
І бачимо. Гарного сина. Хорошу маму. Поганого сина. Нещасну маму. Або чорного ріелтора …
А як все йде насправді – один Бог знає. Або чорт.
Автор – Ольга Савел’єва
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
