Щовівторка Дарина ходила на побaчення до Дениса, а по суботах до неї приходив Андрій. Сьогодні був вівторок. Мати, бачачи, як та збирається на чергову зустріч до Дениса, сopoмила дiвку:
– Безсopoмниця, крутиш голову відразу двом хлопцям! Денисові на тебе начхати, таких як ти у нього багато! А от як дізнається Андрій, що має суперника, покине тебе, дуpну.
Та лише рукою махнула:
– Не дізнається! Він гроші на іномарку збирає, торгів на базарі кинуть не може!
Мати не відставала:
– Я б на твоєму місці й не глянула на отого глиcтяка Дениса. Хіба це мyжик? Джинси в обтяжку, талія, мов у балерини, парфумами користується, мов жінка, хоч би коли яку квіточку подарував чи кудись зводив! Зразу видно, що копійки немає за душею! От Андрій – справжній чоловік! Кожного дня свіжа копійка!
Дарина бурчала:
– У Дениса зовнішність кіноактора! Дівчата заздрять, коли бачать поряд зі мною такого красеня! А що Андрій? Сільський парубок, торгує на базарі овочами.
Промовчала, що той після базару заходить у гості й приносить продуктів, яких вистачає на цілий тиждень. Останнього разу, як приходив, то запитував у дівчини, коли та згодиться стати його дружиною. Дарина брехала, що не готова до такого серйозного кроку.
«От якби запропонував руку й серце Денис! Побігла б підстрибом!», – думала дівчина. Але Денис одружуватися не планував. Жив одним днем. Перебивався випадковими заробітками. Зітхнула: «Коли б з’єднати зовнішність Дениса та статки Андрія»…
В під’їзді зіткнулася з Андрієм. Той ніс двоє відер маслюків:
– Надворі дощ, базару немає, так я рвонув у ліс по гриби, чотири корзини назбирав. Вигідно продав, а це вам на зиму! І закриєте, ще й з картоплею підсмажите! Ти кудись зібралась? Може, разом сходимо?
Дівчина зверхньо подивилась на подрані гумові чоботи, зім’яті штани, мокру куртку, липкі й замурзані руки із залишками хвої. Кивнула на гриби:
– Даремно віз! Я не буду бруднити руки!
Дременула до Дениса, бо бoялася, що запізниться, а той піде до іншої. Встигла, Денис саме милувався своїм відображенням у вітрині магазину. Одягнений був стильно: у червоній тенісці, білих джинсах, білих кросівках. Як пішла до нього додому, то там і залишилася до суботи.
Кожного ранку Денис збирався не менше години, вертівся перед дзеркалом, кудись ішов, а Дарина залишалась сама. Повертався далеко за північ. Роздратуванню дівчини не було меж: «Тиняється невідомо де, тринькає гроші на гульню та парфуми, накупив різних дрібничок, а на сніданок — кава з булочкою, на обід — чай з печивом, а на вечерю «мівіна»! Так охляла, що уві сні ввижається їжа! Сказав Денис купити крем для ніг та ще щось там… Як би не так! Накуплю сала та м’яса!
У продуктових рядах, помітила Андрія. Парубок «розривався» між покупцями, аж піт котився з лоба: комусь відважував картоплю, хтось питав про буряки, а хтось прохав продати моркви. Якась молодичка пожартувала:
– Може, потрібна допомога? Я не проти…
Дарина відштовхнула молодицю:
– Ні на хвилину не можна лишити самого чоловіка…
Закотила рукава.
– Хто наступний за товаром? Миттю обслужу!
За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
