Коли мені було 15 років мені батько подарував відеокамеру. Надивившись тоді популярну передачу, я в місто брав камеру усюди і скрізь в надії вловити якийсь момент і стати учасником телепередачі.
Щойно пройшов теплий літній дощ, я схопив камеру і полетів надвір. Сів на лавку і почав чекати на диво. І ось воно «диво» з’явилося. Це були наші нові сусіди. Молода пара з дитиною поверталася додому.
Раптом дівчинка відпустила руки батьків і побігла вперед. Побачивши перед собою велику калюжу, дівчинка в сандаликах зайшла в неї і просто сіла. Ну зараз щось точно буде – подумалося мені і я продовжував знімати.
Раптом тато дівчинки відставив убік свій дипломат і у своєму суворому костюмі сів поруч із дівчинкою в калюжу і почав гратися з нею. Мама почала голосно сміятися.
Я був у захваті, просто не вірив очам У мене від побаченого просто відняло мову. Я вже уявляв, як отримую на телепередачі суперприз.
Погравшись ще трохи тато підняв дівчинку на руки, обійняв і поцілував її та дружину. Зупинивши запис, я побіг додому.
Але з якихось причин мені так і не вдалося відправити касету на передачу і вона пролежала у мене в коробці, про існування якої я й забув.
Минали роки. Ліза, дівчинка з касети росла у мене на очах. Щоразу виходячи на балкон я бачив, як вона грається в піску чи повертаюся зі школи і в якийсь момент уже дорослу дівчину.
І одного разу, повернувшись із роботи, побачив прикрашений вхід до сусіднього підʼїзду. Від сусідів дізнався, що Ліза виходить заміж. О боже, як швидко летить час, подумалося мені, тільки вчора я фільмував, як вона грається в калюжі, а сьогодні їй уже 19 і вона заміж виходить!
Кинувся до шафи, де зберігалася коробка з касетами. Там було штук 20 касет. Кожну почав переглядати. І знайшов 5-хвилинний фрагмент сімейної ідилії. Оцифрувати не склало труднощів. Записав на диск. Купив коробку та стрічку. На листочку написав «Найкращий подарунок від 83 кв.», красиво запакував і відніс.
Мене зустріла мати нареченого, подякувала, запропонувала зайти, я відмовився. Десь через тиждень раптом лунає наполегливий стукіт у двері. Відкриваю. Стоїть Ліза зі своїм батьком. Хлипає і тягнеться мене обійняти. Запросив до себе.
В результаті, дізнався що її матері не стало, коли вона ще була маленькою. Ліза погано пам’ятала свою маму.
І ось коли розпаковували подарунки, вирішила з чоловіком подивитися, що на диску. Розчулилася, коли побачивши маму, зателефонувала батькові, а там уже вони кинулися до мене додому.
Ідучи, ще раз міцно обійняла і сказала що це найкращий подарунок колись подарований їй.
Стільки часу касета пролежала. І це того вартувало, щоб одного доброго дня зробити когось щасливим.
Щиро радію, що зміг подарувати правильний подарунок.
