fbpx

Шкільна подруга вмовляла мене піти на зустріч випускників

– Оксано, тридцять років раз в житті буває, ще ми всі молоді, то треба піти. Тим більше, що Роман там буде.

Від згадки цього імені мені затремтіли ноги, юнацьке кохання і в під п’ятдесят років пробирає, як виявляється.

Роман мені дуже подобався і я вірила, що ми будемо разом до кінця життя. Але була у нього тільки одна хиба – дуже вже він був ревнивим і запальним.

Спочатку це мені лестило, поки я не зіткнулася з цим сама.

Якось ми великою компанією пішли на природу і пішли збирати хмиз до багаття. Так сталося, що я відійшла від свого хлопця і зустріла на своєму шляху Дмитра, який ніс велетенську гілляку, ми просто перкинулися кількома словами, як тут на нас вийшов Роман і почав говорити, що я навмисно пішла в іншу сторону аби надибати Дмитра і він бачив, як ми один від одного відсахнулися, а отже, ми не просто стояли поряд і я йому зрадила. Як я не намагалася його переконати у зворотному, як не божилася і сам Дмитро його запевняв, що між нами нічого не було, але Роман пішов швидким кроком геть.

Я не була ні в чому винна, тому продовжувала збирати гілля і прийшла до табору десь через пів години. І там я побачила, як вже Роман обіймає іншу дівчину. В мене аж в очах потемніло і я кинулася геть. На диво, Роман мене не побачив, зате побачив, як я біжу Дмитро і саме він провів мене додому, бо вже сутеніло.

Мама побачила мій стан і спитала, що ж сталося і я все їй розповіла. Вона лиш головою похитала:

– Доню, нащо тобі такий чоловік? В житті ще не такі труднощі будуть і він буде за щораз в чужих обіймах себе втішати? Ти добре подумай…

– Мамо, що ви розумієте! Я його люблю!

Невже кохання може бути іншим? Я тоді знала, що кохання має бути саме таким – надмірним, бо й в кіно таке, і в піснях таке.

Як може бути по-іншому?

Я була певна, що ми з Романом помиримося і він мене перепросить. Але той не приходив, а я на вулицю не виходила.

Наближався вересень і ми мали роз’їхатися по навчальних закладах, а Роман і далі гуляв з тією дівчиною, а до мене не приходив. Я поїхала вчитися і він мені з гадки не йшов. Як можна було так зі мною вчинити? Я ж його так люблю?

А потім я дізналася, що та дівчина при надії від нього і все, мій світ остаточно рухнув.

Я більше не приїжджала додому часто, лише на свята і то нікуди не ходила, лиш сиділа вдома з батьками.

Вже я й навчання закінчила, а все мені Роман з гадки не йшов, все думала, що не знайду ніколи кращого за нього.

Але таки знайшовся! Василь розтопив моє серце і показав, що любов – це, коли про тебе піклуються, довіряють і вірять тобі. Це було таке дивне відчуття, що я спочатку подумала, що такого просто не може бути, щоб отак ввесь час усмішка не сходила з лиця і ні до кого не приревнував.

У нас і діти, і онук маленький, я щаслива жінка.

А от Роман! Тепер я точно знаю, що мама була права і я не була б з ним щаслива, як може бути щаслива жінка і дружина. Так, інколи хочеться, щоб вирували емоції, але ж не ввесь час!

– Добре, я прийду, – сказала я подрузі на запрошення, – Але з чоловіком.

А що? Хай Роман подивиться, який має бути справжній чоловік, який кохає жінку. А то у нього вже яка дружина і не може нікого біля себе втримати зі своїм характером та відношенням. Вчитися ніколи не пізно, тим більше така нагода – тридцять років закінчення школи.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page