Дмитро «стояв на порозі» другого розлучення. Знову та ж історія. «Ти не забезпечуєш сім’ю! Тобі байдуже до мене! Ти вдома нічого не робиш», – проводила щоденний вечірній марафон із заниження самооцінки дружина. Вона махала руками, показувала фото, на яких вони ще рік тому гуляли по парку, тримаючись за руку. А що змінилося? Дмитро, попри шaлений кpик і докори, почав аналізувати. «Чому вона обурюється? Адже, коли ми зустрічалися, я попередив, що зароблятиму більше лише через кілька років, а зараз лише будую кар’єру…»
Його роздуми перервала тарілка, яка летіла йому просто в гoлову, та зачепилася за дверку відчиненої шафки і розбилася біля самих ніг чоловіка. «Ти далі мене не чуєш! Ось вчора Оля розповідала, що її чоловік теж з нею не говорить, тому вона вирішила його покинути, а Іра взагалі довго плакала, що Іван прийшов додому п’яний, ще й поставив їй cинця під окoм». Дмитро усміхнувся: «Так ось у чім річ: подруги нещасливі, а чим моя дружина гірша! Знову влаштували змагання на тему: я найнещасніша, пожалійте мене».
Дмитро більше не хотів нічого чути. Він розумів, що для дружини подруги і їхні проблеми набагато важливіші за сімейне життя. Того ж вечора зібрав речі і пішов геть..
З тих пір минуло п’ять років. Дмитро, як і планував, добився чималих успіхів у роботі, отримував достойну зарплатню. Придбав машину і вже почав відкладати гроші на власний дім. Друзі увесь час наказували йому: «Дмитре, тобі час створювати сім’ю…» На що чоловік лише жартівливо відповідав: «Коли знайду жінку без шкідливих думок, тоді й одружуся»…
Якось перечитуючи улюблену газету, натрапив на цікаве оголошення: «Я – молода, вродлива, завжди усміхнена, без шкідливих думок!..» Під оголошенням був номер телефону дівчини. Дмитро зателефонував. Його одразу ж причарував ніжний голос незнайомки. Вони говорили години зо дві. Тоді Дмитро запропонував дівчині піти з ним на побачення, вона погодилася. Вони сиділи за столиком у ресторані, тримались за руки, не відводили очей один від одного. Здавалося, що це не перше знайомство, а зустріч закоханих після довгих років розлуки. Чоловік зрозумів, що знайшов свою половинку.
Минуло півроку, закохані оселилися разом. Їм подобалося проводити спільно вечори, розмовляти, дивитись фільми. Та одного разу Дмитро повернувся додому раніше. Тихо відчинив двері спальні, щоб зробити коханій сюрприз. І почув дивну розмову.
То куди він любить їздити відпочивати? Боже, це ж так далеко. Ні, я не буду ночувати в палатці, навіть і не переконуй мене! Я і так пересилила себе, коли хвалила піцу, ти ж знаєш, я її ненавиджу. Іване, не дратуй мене!
У Дмитра всередині все перевернулося. Іван був його найкращим другом. Не розумів, що спільного у його коханої й Івана.
Він жбурнув портфель на ліжко і тихо мовив до жінки: «Хто ти? Чому і як з’явилася в моєму житті?»
Ірина зблідла, тремтячим голосом намагалася щось пояснити. Потім заплакала і розповіла, що Іван – це її двоюрідний брат. Вона дуже хотіла заміж, тож він порадив їй познайомитися з Дмитром – успішним, самотнім. Вони вигадали план: спершу оголошення в газеті, потім вона вивчала все, що любить Дмитро і вдавала, що їй це теж подобається. Так вона стала для коханого просто ідеальною жінкою… Дмитро не слухав Іру. Він був у розпачі, ще більше зневірився у коханні, у дружбі, у житті…
Минуло три роки. За цей час у хлопця не було жодних стосунків. Він більше не зустрічався з друзями, не ходив на вечірки. Дивно, але молодий, вродливий, забезпечений – мрія будь-якої красуні, втратив жагу до життя.
Аж якось, йдучи пізно ввечері з роботи, він побачив, як троє хлопців чіплялися до дівчини. Бідолашна кpичала, кликала на допомогу. Дмитро, не роздумуючи, підбіг, відігнав хyліганів, а бідолашну забрав до себе додому. Потepпілою виявилася студентка Оксана, їй було 23 роки. Невисока на зріст, кругленька на обличчі, але з такими карими, мов темний шоколад, очима. Дівчина трималася на відстані від свого рятівника. Він постелив їй у вітальні…
Ранок почався дивно. У домі пахло смачною кавою і запашними сирниками. На кухні було чисто, кудись зникла вічна гора посуду. А з ванни вийшла неймовірно красива дівчина…
Минуло п’ять років. Дмитро летів з роботи додому. І тут згадав, Оксана ще зранку просила купити памперси для двійняток, а він забув. Ох і влетить бідолашному…
Зоряна ДЕРКАЧ, видання “Свобода”.
