Ярина тримала в руках важкі пакети, вона ледве втиснулася в ліфт. Крім неї там вже стояла пара. Чоловік в роках і молоденька дівчина, явно при надії. Невеликий животик був прихований легкою тунікою. Ярина повернулася до них спиною, але мимоволі чула їхню розмову.
— Милий, мені чомусь сьогодні креветок захотілося, сходимо ввечері в рибний ресторанчик? — щебетала дівчина.
— Люба, але ж ми планували сьогодні вдома посидіти. Та й я вважаю, що це шкідливо кожного разу вечеряти ресторанною їжею. Тим паче у твоєму стані. — заперечив чоловік.
— Ну не будь ти таким занудою, зайчику мій — канючила дівчина і почувся звук цьомчика.
— Ну добре, рибонько, тільки, щоб це було востаннє. Мені синочок потрібен здоровим.
Ярина вийшла на своєму поверсі, а пара поїхала вище. Чоловіка вона звичайно вже бачила і не раз. Але раніше, вона зустрічала його з жінкою, мабуть дружиною. То вона йому поки їхали в ліфт, втокмачувала: «Дивись мені, добре харчуйся на роботі, жирним не захоплюйся і вішай серветку, щоб плям на піджаку не залишалося». Він зазвичай відмовчувався або ж намагався пошепки її зупинити. Але у жінки не виходило говорити тихо, її гучний голос напевно чув весь будинок до першого поверху. А зараз ця дівчина. Мабуть чоловік зробив рокірування, поміняв стару дружину, на нову. Але такі стосунки з ноткою щиро кохання, розхвилювали її.
Зайшовши в квартиру і поставивши пакети на підлогу, вона подивилася в дзеркало. Їй тільки тридцять чотири, а виглядає вона, мов загнана конячка на якій завжди є сідло. Вона зітхнула і подивилася на годинник. Зойкнула і пішла на кухню. Швидко приготувала перше і друге, поставила пектися пиріг у духовку і побігла в дитячий садок за двійнятами. Коли прийшов чоловік, все було готово. Він, як завжди кинув куртку в коридорі, а брудні чоботи залишив мало не в кімнаті. Ярина мовчки все прибрала. Начебто раніше вона все це робила не думаючи. А сьогодні така скалка у душі з’явилася. Чому ж у неї життя так повернулась.
З товариської, веселої в юності дівчини, вона перетворилася в похмуру і загнану жінку. Яка на всіх сичить на нецікавій їй роботі і вдома. Ніяких свят, крім восьмого березня і Нового року і то святкують вони завжди в чоловікових батьків. Де все відбувалося за одним сценарієм. Батьки швидко стомлювалися, а вони через все місто їхали додому. З двома пересадками і дітьми на руках. Які вередували і хотіли спати.
І ось сьогодні нагодувавши всіх, вона взялася за прибирання кухні. Помила посуд, витерла всю поверхню. Чоловік весь цей час лежав на дивані і дивився телевізор. Діти знову зчиняли безлад в своїй кімнаті, яку вона прибрала вранці до дзеркального блиску. Втім, як завжди. Аж раптом на кухню зайшов чоловік, щоб попити води. Вона підійшла до нього і поклала голову йому на плече.
— Олексійку, а чому ти ніколи не називаєш мене милою, коханою? Ніколи мимохідь не цілуєш, чи не обіймаєш?
Чоловік сіпнувся.
— Ти що сьогодні? Блекоти об’їлась чи серіалів передивилася? Які цілунки, діти ще не сплять. Якісь дивні думки у тебе в голові з’явилися. Що, знайшла собі іншого?
Ярина почала виправдовуватися, намагаючись пояснити, що вона відчуває. Той спочатку дивився на неї з подивом, а потім добродушно сказав — Та ти просто живеш. як в Бога за пазухою, дорога моя. Живеш в місті, в окремій квартирі. Не те що в твоєму селі зі зручностями на подвір’ї? Я заробляю добре, голоду не знаємо. Навіть дача є, де ми вирощуємо все своє. Та ти мені ще маєш сказати «дякую», що тобі так пощастило. Твоїй подружці Вірі довелося повернутися назад, їй на відміну від тебе нареченого в місті знайти не вдалося. Тому викинь всі свої нісенітниці з голови. Живемо ми, як звичайні люди, не краще і не гірше за інших. А обніматися потрібно тоді, коли є на це певний час. Але ти й сама засинаєш раніше за мене. Був би я бабієм, давно знайшов би собі іншу! — сказав чоловік і пішов на своє звичне місце.
Наступного ранку, вона зайшла в ліфт, де в цей час перебувала та дівчина, яку вона вже бачила вчора. Незнайомка голосно розмовляла по телефону.
— Та мій дідусь занедужав трохи. Після лікарні заїду в аптеку. Навіщо в лікарню? Їду звільнятися від тягаря. А навіщо він мені? Дідугану своєму скажу, що втратила. Сама знаєш, він мені потрібен був для того, щоб вийти заміж за професора. Мені ж треба якось університет закінчити, а з моїми знаннями це важко. Однак статус дружини мені зараз дуже допомагає. Його стара? Та ніби живе на дачі. Чим далі, тим краще. А знаєш, який він мені браслетик подарував? Побачиш, він просто чудовий — і тут ліфт нарешті зупинився. Дівчина пішла до своєї автівки, а Ярина на зупинку і вже не чула продовження розмови.
Стоячи на зупинці, вона щиро дивувалася. Які ж вони різні. Старе покоління, яке колись приїхало в місто на навчання і нове. Вони мріяли вийти заміж і жити в любові і злагоді. А тут все просто. Багато розуму не треба, зачепила старого животиком і живеш собі в своє задоволення. А Ярина вийшла заміж по любові і живе тепер в сірій буденності. А так хочеться чогось яскравого, як в юності. На душі стало сумно. Під’їхав її автобус.
Починався новий день, який нічим не відрізнявся від інших.
Фото ілюстративне.
