fbpx
Історії з життя
Сімейне життя перетворювалось на фарс. Дружина вже не давала мені спокою узагалі. А тут я дізнаюсь про її минуле і все стало на свої місця

Нещодавно я розлучився. Був одружений 15 років, у мене є улюблена дочка, їй зараз 9 років. Власне, через дитину я терпів дружину останні роки.

Сам я за характером спокійний, дуже ціную сім’ю, але колишня дружина просто доводила до кипіння мене своєю неадекватною поведінкою. Вона влаштовувала сцени на порожньому місці. Я по молодості намагався щось доводити. Потім був період – ігнорував. Даремно! Потім вирішив мовчки виконувати те, що вона хоче, може тоді заспокоїться – не вийшло.

Привід був будь-який: не там поставив свої черевики в передпокої. Переставлю, знову негаразд – тут її білі чоботи, замажу, черевики-то почищені кремом. Питаю: куди поставити? Дізнаюся, що я не здатний навіть зі своїми черевиками розібратися! Виставлю їх на сходову площадку, щоб перестала кричати. Отримую по повній – їх вкрадуть, а мені наплювати на речі, адже заробляє вона, а я копійки в будинок ношу.

Це було неправдою, вона працює в магазині на касі, а я в будівельній галузі, та ще й підробляю серйозно. Гроші виходять хороші, і щоб вдома менше бувати, не слухати її лемент.

Одна бабця біля під’їзду висловила свою версію. Каже, що знала мою дружину раніше, жила по сусідству з її сім’єю, а зараз діти цю стареньку до себе забрали, в наш будинок. Так ось, вийшла моя дружина за мене не по любові, а тільки аби допекти своєму нареченому, який покинув її за день до весілля. Видно зрозумів, з ким збирається пов’язати своє життя. Ось вона зараз і відіграється за свою невдалу долю.

Ну, так чи ні, а я прийняв рішення піти. Жив в гаражі. Потім друг пустив пожити, а зараз я повернувся до батьків. Вони мовчать, ні про що не питають, і я їм вдячний. Повірити не можу, що звільнився.

Свою квартиру і все в ній залишив дружині. Кожен день я приходив до доньки, забирав із собою, купував все необхідне.

Але дружина зрозуміла, що через доньку теж може на мене впливати і дошкуляти. Коли я приходжу, починається концерт. Вилітають гроші, що я приношу, не відчиняє двері, дитину, яка проситься до тата не пускає. Змінила всі телефони, замки.

А вчора моя донечка прошипіла:

— Чого прийшов? Ти ж нас залишив тут одних. Іди до нової своєї родини, ми тобі не потрібні вже!

Це вже остання стадія. Крапка. Далі нікуди. Але справа в тому, що я розумію – дитину виховувати я не буду один. Розмістити її просто ніде. Як напоумити цю жінку?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page