fbpx
Історії з життя
Сказати, що мій цевільний чоловік забезпечений – нічого не сказати. Здає в оренду чотири квартири у центрі столиці, а працюю по десять годин на безперспективній роботі всього за десять тисяч. При всьому цьому, саме я його годую і оплачую комунальні

Ми з моїм цивільним чоловіком живемо разом в столиці у мене в квартирі вже більше року. Розписуватися він мені не пропонує поки, і чесно сказати, мене це зараз не дуже і цікавить. Багато молодих пар так живуть. Я не бачу в цьому нічого поганого. Сам він не працює, а здає в оренду чотири своїх квартири в центрі столиці. До речі, непогано на цьому заробляє. Правда, не розумію, чому з таким пристойним доходом мого чоловіка я працюю в супермаркеті на дуже важкій роботі без перспектив і всього за 10 тисяч в місяць?

Спочатку я на це якось не звертала уваги і думала, що так ми зможемо заробити більше грошей. Але з часом стала розуміти, що моя зарплата – сущі копійки, за які доводиться гарувати з ранку до вечора. Тим більше мій хлопець майже нічого не вкладає в сімейний бюджет. Харчування, оплата комунальних якось з самого початку були моїми особистими витратами. А він тільки дає гроші на розваги. Спочатку наших відносин я на цю ситуацію дивилася через рожеві окуляри. Мені подобалося те, що після роботи він мене забирав, і ми ходили в ресторани, кінотеатри, кафе або просто гуляли в парку. А зараз, чесно кажучи, мене це вже все почало злегка тривожити.

Хлопець цілими днями лежить вдома на дивані і нічим не займається. Навіть коли я попрошу його приготувати поїсти, він говорить мені, що краще заїде за мною і ми повечеряємо в ресторані. Останнім часом я йому почала заздрити. А що? Можна вважати, життя вдалося. На роботу ходити щодня не треба – спи хоч до обіду. Стало зрозуміло – перекусив, подивився телевізор, повалявся на дивані. А ввечері, з повними силами і переповнений енергією, він йде до мене на роботу. Звичайно, за день він добре виспався, відпочив і тепер йому хочеться спілкування і розваг. А я ж не робот.

За десять годин роботи я втомлююся як кінь: бігаю по магазину цілий день, не присідаючи навіть на обід. А після роботи він ще зі своїми прогулянками і пригодами, хоче розслабитися. Як він не розуміє, що мені не просто. Будь-який інший чоловік сказав би вже давно:

— Кохана, кидай ти цю роботу, нам і так з тобою вистачає на життя.

А він – ні. При всьому цьому заявляє ще, що було б добре, якби я брала додаткові зміни.

Який підробіток? Я ж тоді взагалі ходити не зможу. Говорити з ним марно: для нього все прекрасно. Я навіть сформулювати свого невдоволення не можу. Адже він мене одягає так, що подруги заздрять, водить скрізь, їздимо відпочивати за кордон. Може я просто занадто багато хочу, або й справді щось не так?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page